Ми рухаємось по дорозі яка називається “Fin del Mundo”, «Кінець світу».

Дорожній знак "Обережно гуанаки". І їх тут справді багато! Тільки так перебігають дорогу. 

Зробили зупиночку біля покинутого ранчо "Estancia San Gregorio".

Ранчо було засноване іспанцем Хосе Менендесом в 1876 році і стало одним з найбільших виробників овечої вовни.

На початку 20 століття в Патагонії був “бум” овечих ферм. Тож ферма Менендеса процвітала. Тут були гроші, хороші умови для працівників, школа, бібліотека, театр. Була тут і своя залізна дорога і причал.

Однак вже всередині 20 століття вовна втратила своє значення, сильно впала в ціні.

Ферма стала нерентабельною і закрилась. А тепер зовсім занепала.

Покинуте ранчо "Estancia San Gregorio"

Кузня

Будинки ранчо з обох сторін дороги

Залізли в один з будинків. Тут досі лежать прозорі мішки з вовною.

Тут, біля ранчо, на березі Магеланового заливу, є залишки двох кораблів.

Кораблі теж належали Хосе Менендес, на них перевозили вовну. 

Від них залишились лише «скелети», так схожі на гігантські людські ребра…

Корабель "Amadeo"

Сержик балансує на ланцюгу

Сержик роздивляється паровий двигун

Кліпер "Ambassador" з характерним гостроскроєним корпусом. Дуже гарної форми. 

Рухаємось далі. В наше лобове скло попав камінчик від фури, розбив скло скраю.

Сержик злиться. Скорше за все прийдеться платити за нове скло…

Життя дуже цікаве.

Ми проїхали стільки кілометрів гравійної дороги, а камінчик "зловили" на дорозі з хорошим покриттям. 

Треба нарешті прийняти той факт, що як не старайся, а все відбувається - як відбувається.

Ми так мало можемо контролювати в цьому світі. 

Раптом Сержик різко тормозить, вискакує з машини, кудись біжить. Я помічаю куди.

Він якимось чудом, на швидкості, помітив броненосця якого ми мріяли тут побачити!

Сержик біжить за броненосцем, а броненосець від Сержика

Цей броненосець дивно себе вів. Можливо йому не було куди сховатись.

В якийсь момент він просто завмер і лише принюхувався. У них дуже поганий зір. І хороший нюх.

У нього смішний носик, як пʼятачок. Довжина броненосця десь 40см. 

Сьогодні ми планували перетнути кордон і повернутись в Аргентину.

В Аргентині дуже дешевий бензин (10 грн/літр), а в Чилі дорогий (55грн/літр).

Але нам треба було заправитись в Чилі.

Ми порахували скільки бензину нам потрібно до найближчої заправки в Аргентині.

Порахували по середньому показнику витраченого бензину.

Але ми не врахували вітер... Із-за сильного вітру бензину витрачалось майже вдвічі більше!

Його ледве вистачало (заправок в цьому регіону дуже-дуже-дуже мало).

Із-за цього ми не заїхали по дорозі в національний парк "Pali Aike", бо він додав би ще близько 50 зайвих кілометрів.
Тоді нам би точно не вистачило.

Приїхали на кордон. Тут кілометрова черга «на свіжому повітрі».

Сильний вітер з градом. Я сховалась під навіс, Сержик повністю вимок.

Скільки нам тут стояти? Почула хтось на іспанській сказав про пʼять годин…

У мене - паніка, треба їхати в інший пункт (який би зруйнував всі наші плани і знаходиться дуже далеко).

У Сержика все просто - будемо стояти. 

Через годину трошки розвиднілось. Дощ припинився.

Я заспокоїлась. Без дощу стояти просто кайф.

Починаєш цінувати елементарні речі. 

Ми стоїмо вже півтори години. Черга була десь втричі більше. Всередині, в будівлі, ще купа народу. Нам ще стояти і стояти. 

Сержик пішов грітись в машину і пити чай (як добре коли є термос!). Він зовсім змерз.

Через пару годин ми нарешті зайшли в будівлю прикордонної служби.

Ще година - ми простояли в двух чергах і нарешті рухаємось далі.

На аргентинській частині кордону все було швидше, теж простояли в двух чергах, але справились десь за годину. 

Вцілому кордон проходили близько пʼяти годин.

Мене вразив позитивний настрій людей в черзі.

Ніхто ні перед ким не ліз, всі спокійно стояли і чекали. Ніби так і має бути. 

В Rio Gallegos приїхали ввечері. Живемо тут в готелі.

Наш номер

Вид з вікна на головну площу

Сержик перераховує гроші, які ми поміняли в обміннику (100 купюр по 1000 песо).
Він був так схожий на бандита з фільму. Обмін доларів в Аргентині справді нагадує щось дуже нелегальне... 

Чекаємо ліфт

Пішли вечеряти в той самий ресторан (виявилось що це мережа ресторанів), в якому ми були в El Calafate. Нам знову принесли хлібчик з маслом, але він був не такий смачний як минулого разу. Пили смачне пиво IPA. 

Цього разу замовили овочеву сковорідку, але все одно дуже сильно обʼїлись, навіть без мʼяса.

Наш маршрут за сьогодні (400км) Punta Arenas → Rio Gallegos (ночівля)