Мені хочеться написати про наш міні-похід у гори, поки все ще свіже в пам’яті.
Спочатку я думала, що напишу про гори в загальному щоденнику, коли описуватиму наш місяць Липень і як ми проводимо час у Баварії. Але потім зрозуміла, що гори заслуговують на окрему історію. Це ж гори… (далі багато тексту і довгий вступ про те, як усе починалося :)
Сама ідея пожити місяць у Баварії виникла здебільшого через те, що тут недалеко до гір. Найближчі гори від будиночка в Баварії, де ми живемо, — це гори в нацпарку Berchtesgaden. У цьому ж парку розташоване дуже красиве (і дуже туристичне) озеро Königssee.
Тут у горах багато одноденних маршрутів, але нам дуже хотілося піти щонайменше з однією ночівлею. За правилами по всій Європі не дозволяється розбивати табір у горах (ставити намет). Ми читали, що якщо поставити намет пізно і піти рано — то, швидше за все, ніхто не помітить, а навіть якщо й помітять — то навряд чи станеться щось неприємне.
Але, чесно кажучи, у нас тут і намета немає, і карематів. Тож для нас єдиним можливим варіантом ночівлі були гірські будиночки. Їх у цій частині гір, у нацпарку Berchtesgaden, досить багато, але всі вони були заповнені вщерть. Без попереднього бронювання в будиночки йти не прийнято. Забронювати більшість будиночків можна на сайті, там же можна подивитися, скільки є вільних місць у будиночку. І ось вільних місць не було взагалі, особливо на вихідних, навіть на найближчі пару місяців, не кажучи вже про липень.
Я вже змирилася з тим, що ми підемо в гори просто на день. А в п’ятницю вдень до справи взявся Вовчий і якимось дивом знайшов вільні місця в одному з будиночків. Думаю, хтось скасував своє бронювання, а Вовчий вчасно зайшов на сайт.
У п’ятницю ввечері ми вирушили до спортивного магазину Decathlon на околиці міста Passau, купили невеликий газовий балон і алюмінієву чашку (скільки ж у нас таких чашок залишилося в Києві, є навіть легка титанова, шкода, що забули її взяти). Ще купили новий невеликий рюкзак, наш старенький уже зовсім зносився, там не працювала половина блискавок і він був дуже незручний. Ще купили провізію для гір у продуктовому магазині.
У суботу хотіли виїхати раніше, але, як завжди, заклопоталися вранці. До озера Königssee їхали 2 години вузькими дорогами, заповненими фурами та іншими машинами — їхали повільно. До озера доїхали лише близько 12-ї. Величезна парковка була майже повністю забита машинами. Паркувальні автомати приймають тільки монетки, яких у нас взагалі не було. Я побачила рекламу про те, що можна оплатити паркування в мобільному застосунку. Поки встановили, поки розібралися… За ціною паркування можна оцінити, наскільки туристичне тут місце. 24 години паркування коштує 8 євро. Ми вже відвикли від платних парковок, усі парковки біля лісів завжди були безкоштовні.
Отже, паркування оплачено. Можна діяти далі. Тепер треба було купити квитки на кораблик. Озеро Königssee — місце дуже мальовниче, недарма тут так багато людей. По озеру можна покататися на кораблику. У кораблика є кілька зупинок уздовж озера. Нам треба було доїхати до однієї з них, звідки починався наш маршрут у гори.
Кількість людей і взагалі атмосфера чомусь трохи нагадали Крим — сувенірні крамнички, кафешки з булочками та пивом, російська мова всюди. Купівля квитків затягнулася — перед нами стояв чоловік, який купував понад 50 квитків для якоїсь групи. Нарешті квитки куплено, відправлення нашого кораблика аж через годину о 14:30 — ажіотаж, однак.
Оскільки був цілий вільний час, ми вирішили зробити безкоштовні тести на Ковід — вони потрібні для заселення в гірський будиночок. Тести робили китайці в будочці біля парковки. До речі, дуже добре, що ми їх зробили — у будиночку їх попросили надати.
Година якось непомітно промайнула, і на посадку на кораблик ми прийшли зовсім впритул, хвилин за 5. І тут виявилося, що десь загубилася одна маска. Немає маски — немає кораблика. Панікааааа! :))
Я згадала, що бачила, як маски продаються в касах на кораблики. Але там, як завжди, черга. Біля одного віконця в касу стояла компанія молодих дівчат. Я їм пояснила, що мені терміново потрібно купити маску, одна з дівчат порилася в рюкзаку й дістала звідти нову запечатану маску. Ми подякували їй, я хотіла дати їй грошей, вона навідріз відмовилася, ми кинулися до причалу і, звісно ж, останніми вскочили в кораблик. Фух, пливемо….
На кораблику був екскурсовод, німецькою він розповідав про озеро, гори, водоспади. Екскурсовод сказав, що в озері можна купатися, але вода дуже холодна.
Десь у центрі озера кораблик зупинився навпроти височенної прямовисної гірської скелі. Екскурсовод дістав трубу і почав грати мелодію, а вона луною повторювалася десь далеко-далеко… Це було дуже красиво і чарівно. Дивовижно, як луна чітко передавала мелодію. Про феномен луни на цьому озері написано навіть у вікіпедії.
Наша зупинка і церква святого Варфоломія
Ми доїхали до своєї зупинки, біля церквички Варфоломія. Мені так захотілося поплавати, вода була такого неймовірно красивого кольору. А ще дуже хотілося освіжитися. Стежкою вздовж озера ми зайшли подалі, де вже майже нікого не було, роздяглися і у воду!
Йдемо вздовж озера
Біля берега вода була тепленька, але буквально трохи глибше — справді дуже холодна. Але як же це було приємно зануритися! З’явилися нові сили йти далі — нарешті почалося наше сходження в гори.
Вовчий плаває, йому як завжди не холодно :)
Людей на маршруті майже не було, лише самотні мандрівники спускалися — мабуть, поспішали встигнути на човник. Зате ми бачили диких гірських козлів. Деякі з них виявилися зовсім безстрашними.
Гірський козел
Справжній привал з обідом (по правді кажучи, радше з вечерею) зробили вже зовсім під вечір. Вовчий ще від початку сходження все мріяв про булочку з м’ясом, але ніяк не знаходилося гарного підхожого місця для обіду. Після затяжного, вельми виснажливого підйому ми вийшли на відкриту місцевість. Для привалу вибрали великий камінь.
Вовчий гріє воду для чаю
А я ж чекаю чай :)
Наша вечеря — бутерброди з моцарелою, шинкою та салатом. Королівська вечеря в горах!
Такий ось вид на гори відкривався з місця, де ми трапезували
Від нашого місця вечері до будиночка, де ми збиралися ночувати, залишалося йти трохи більше години.
Вечоріє
Наш будиночок на горизонті
До будиночка ми прийшли, мабуть, одними з останніх. Я бронювала 2 місця у великій кімнаті, подешевше. Але дівчина на рецепції сказала, що оскільки ми прийшли дуже пізно — залишилися місця лише у 4-місних кімнатах, і вони дорожчі. Я показала їй наше бронювання, вона погодилася, що це їхня помилка, і нам дісталися місця у 4-місній кімнаті за ціною великої кімнати. Спочатку ми там були вдвох, але пізніше прийшла ще одна дівчина.
Ми сиділи на веранді перед будинком, пили чай із печивом. Як добре, що Вовчий узяв пальник і нам вдалося купити газ! Після 10 вечора персонал будиночка почав активно просити гостей лягати спати. У горах важливо дотримуватися режиму — відбій і тиша о 10 вечора.
Було так радісно спати в горах, але при цьому з комфортом і в теплі.
Наша кімната в будиночку
Усю ніч ішов дощ. І вранці він не припинився. Снідати довелося не на вулиці, а в їдальні. На столі біля рецепції стояла бочка з гарячою водою, щоправда води там майже не було. Багато мандрівників уже пішли. Решта активно збиралися йти. Було ясно, що снідати ми прийшли останні. Я попросила гарячої води в тітоньки на кухні, вона пробурчала, що час сніданку вже закінчився, але воду в бочонок усе-таки налила :) Так нам вдалося випити чаю перед дорогою (ми не хотіли використовувати пальник у приміщенні).
Дощ і хмари
Набираю воду в дорогу, дякуємо дому за затишок і тепло
Якщо якийсь час іти під безперервним мрячним дощем — до нього звикаєш. Дощ то посилювався, то припинявся, але зовсім ненадовго. Наш шлях лежав униз до озера, до іншої станції, звідки ми планували на човнику повернутися до парковки.
Хмари і ялини
Спочатку ми планували спуститися до озера найкоротшим маршрутом. Але на черговій розвилці Вовчий сказав, що в нього є ідея. Ідея полягала в тому, щоб піти іншим далеким шляхом, за нашими приблизними підрахунками — на 2-3 години довше, ніж початковий маршрут.
Ми вже досить сильно втомилися на той час. Вовчий погодився напоїти мене чаєм, знаючи, що на голодний шлунок умовити мене на довгий маршрут буде складніше. Сховавшись від дощу під розлогим деревом, ми гріли воду й доїдали печиво. Чай із печивом подіяв на мене благотворно. Я відпочила, з’явилися сили, і було вирішено йти подовженим маршрутом. Ми, звісно, не підозрювали, що нас там чекає :)
Альпійська саламандра
Бачили саламандру. Вона сиділа не ворухнувшись. Я навіть засумнівалася, чи жива вона. Але потім вона все-таки заморгала.
Ми вийшли до невеликого гірського озера. Очевидно, через дощі розмило нормальну стежку, і ми пробиралися по колодах.
Пробираємося по колодах
Мене дивувало, що попри дощ — мені дуже подобається в горах. Навколо було так красиво. Дерева, укутані хмарами. Тихо, тепло. Зелень стала ніби яскравішою через сірі хмари. Ми йшли і йшли.
Дуже красиво. І нікого. Тільки ми.
Попереду нас чекав різкий спуск, ми це знали. Однак спуск виявився навіть крутішим, ніж ми думали. Стежка йшла схилом гори, часто вздовж гори були натягнуті залізні канати, за які було зручно триматися, щоб не полетіти в прірву.
Кілька разів стежку перетинали водоспади, це було весело.
Перетинаю водоспад
Натомість нас заслужено чекав дуже-дуже красивий вид на два озера.
Заслужений вид
Озеро далі - це видно шматочок Königssee, а ближче - невелике озерце Obersee.
Цей вид і взагалі ця стежка - це було найкраще, що могло з нами статися в цей похід.
Я була так вдячна Волчому за те, що він мене вмовив зробити “зріз”.
Нарешті спустилися в долину
Через те, що ми спускалися повільно, мені здавалося, що ми не встигнемо на останній човник. Ця думка трохи нервувала, бо було незрозуміло, що робити в такому разі. Але потім мені якось навіть вдалося розслабитися і майже перестати хвилюватися. Я подумала — я все одно не можу йти швидше, ніж іду. Буде як буде. Будемо вирішувати проблеми в міру їх надходження.
Кораблик зовсім близько!
Коли ми спустилися в долину, то побачили туристів, що безтурботно гуляли. Нам стало зрозуміло, що на кораблик ми встигнемо — не можуть же всі ці люди в шортах і футболках залишитися тут на ніч. Так і було, я, мабуть, щось переплутала з часом останнього кораблика. Ми спокійно встигли. Яке це було полегшення — сісти в кораблик!
Селфі в човнику
