Монблан

На Монблан ми, звісно, не зійшли... Як і всі звичайні люди, ми піднялися в кабінці на висоту 3842 метри, на вершину під назвою Aiguille du Midi. Звідси альпіністи починають сходження на Монблан.

Підйомник на Aiguille du Midi знаходиться в центрі містечка Шамоні (Chamonix), ціни та розклад тут

Писати про свої враження, здається, безглуздо. Просто це незабутньо... Тільки трохи прикро, що ми не змогли зійти на Монблан. Але ж ще все попереду. Напевно.

З погодою нам того дня не пощастило. Їхали в Шамоні засмучені. Все небо було затягнуте сірими дощовими хмарами. Щойно дісталися Шамоні, почав накрапати дощ. Трохи поблукали Шамоні в пошуках канатки. Жодних вказівників немає, куди йти — було незрозуміло. Йшли навмання, виявилося, треба йти просто в центр міста, а там уже ситуація прояснюється.

Купили квитки. У кабінці десь після 3000 стало трохи дивно. Висота давала про себе знати. Але ми піднялися вище хмар! Тут було сонячно і чудово....

Ми довго ходили туди-сюди. З одного оглядового майданчика на інший.

Зустріли дивовижного чоловіка. Він повів на Монблан двох своїх дітей — двох дівчаток. Одній було років 10, іншій близько 7. Мене це дуже сильно вразило... Напевно, це найвище проявлення батьківської любові — не боятися і вести своїх дітей за собою в гори. Діти були споряджені по повній програмі, включно з окулярами та кішками. Вони натягували кішки на черевики так, ніби роблять це вже сотий раз. Коли вони розчинилися в сніговій імлі, стало сумно.

Спускатися в сірий сумний Шамоні не хотілося. Але коли ми випили зроблений тут чай (на газовому пальнику, у принесеній із собою кружці) і грітися вже було нічим, ми вирушили вниз...