День 6: 19 березня

Сьогодні у нас по плану втілення ще однієї моєї мрії - похід по Caminito del Rey (Королівській стежці).

Caminito del Rey (вікіпедія) - це пішохідна дорога, прикріплена до скель на висоті 50-100 метрів над землею (висота 16-ти поверхівки приблизно 48 метрів, для порівняння) в каньйоні Ель Чорро.

Я памʼятаю коли я вперше побачила фото Caminito del Rey, я не могла повірити, що це реально і що може бути так красиво!

Вхідні квитки я купила дуже заздалегідь, бо звичайно, стежка дуже популярна і туди пускають обмежену кількість людей.

У нас були вхідні квитки на певний час, у складі організованої групи з екскурсоводом.

І що ви думаєте? Правильно, ми запізнились…

Не хочеться звинувачувати іспанську організованість (бо ми могли б приїхати ще більше заздалегідь, аби мати багато часу розібратись що і як), але…

Якщо коротко - то там нічого не зрозуміло.. Знайти вхід на стежку було тим ще квестом.

Коли ми прийшли на пропускний пункт, наша група вже пішла. Нам сказали чекати в іншій черзі, для тих хто запізнився.

Поки ми стояли і чекали, я зрозуміла що приблизно 50% людей запізнюються (це було приємно усвідомити, значить я не одна така…).

Я вже була готова просто плюнути на це все і піти. Але ми таки дочекались коли в черговій групі були вільні місця (завдяки тим хто запізнився :)) і нас пропустили.

В той момент, якщо чесно, я була така розлючена, втомлена (пошуками входу і чеканням), голодна (бо пройшло вже досить багато часу з моменту сніданку), що навіть особливо і не зраділа цьому факту.