Подорож Ісландією на авто: День 11

(Це день із великою кількістю фотографій, особливо в помаранчевих тонах, і меншою кількістю слів :)

Отже, ми прокинулися і зрозуміли, що мошки й досі літають у величезній кількості всюди. Люди носили на голові москітні сітки… Спочатку ми поїхали до геотермальної зони Намаф'ялль, але там було надто багато мошок, що було неможливо ходити навколо.

Як на мене, Намаф'ялль — одна з найвражаючих пам'яток в Ісландії. Я був вражений яскравими помаранчевими кольорами, дивним запахом, киплячим брудом і парою, що виривалася із землі з невпинною енергією.

Тож ми вирішили купити москітні сітки. Ми сіли в машину, з полегшенням зітхнули (бо там не було мошок, які заповнюють вам ніс, очі й вуха), і поїхали кудись шукати сітки. Ми знайшли їх у сувенірній крамниці неподалік від Намаф’ялла. Тепер ми були готові досліджувати Намаф’ялл! Ми вдягли сітки, і вони справді допомагають, це було навіть краще, ніж я очікував.

Навколо Намаф’ялла немає флори й фауни, а ґрунт тут має дуже незвичайний колір, тож вам здається, ніби ви гуляєте на іншій планеті.

Територія Намаф'ялла досить велика, ми провели там півтори години.

Я в москітній сітці

Потім ми поїхали до Myvatn nature baths, щоб подивитися. Ось як вони виглядають. Ми не відвідали їх через високу ціну (25 євро за дорослого), тож поїхали далі.

Нашим наступним пунктом призначення була Крафла. По дорозі ми побачили електростанцію Крафла.

​Крафла — це кальдера діаметром близько 10 км. Однією з найпопулярніших пам’яток у Крафлі є кратер Вікі із зеленою водою всередині. Ми обійшли кратер, а потім продовжили прогулюватися територією Крафли, яка дуже схожа на те, що ми бачили в Намаф’яллі.

Ми знайшли поклади сірки

У такому ландшафті стільки унікальності, що навіть якщо він здається схожим, ви все одно знайдете щось дуже цікаве — щось, чого ви ще ніколи не бачили.

Велика діра, зроблена зі снігу

Лише за кілька кілометрів на захід від Крафли є ще одне захопливе й цікаве місце, і його назва — Лейрхнюкур. Виверження, що сталися тут між 1977 і 1984 роками, змусили тріщини парувати з новою енергією. Від останньої вулканічної активності тут минуло 40 років, але ґрунт і досі надто гарячий, щоб до нього торкатися.

Отже, ми припаркували наш автомобіль і розпочали нашу подорож до ще одного незабутнього місця

У Лейрхнюкурі є дві пішохідні стежки. Мала стежка займає одну годину, а велика — дві години й 5 кілометрів, але якщо у вас є час, я раджу прогулятися довгою стежкою.

На початку стежки ще лежав сніг.

Чорне лавове поле, яке досі дихає в Лейрхнюкурі

Тут немає стежок, але дуже цікаво блукати серед чорних каменів химерних форм.

Нашою наступною зупинкою був Діммуборґір – парк з незвично сформованими лавовими каменями.

Навколо парку є кілька пішохідних стежок, і ми обрали одну з найменших. Ми припустили, що цього достатньо, щоб зрозуміти, як це місце виглядає. Діммуборґір здавався трохи нудним після Крафли та Лейрхнюкура.

Після Діммуборгіра ми продовжили наш насичений враженнями день, відвідавши один із найпопулярніших серед туристів водоспадів – Годафосс. Кажуть, що в 1000 році, коли християнство було проголошено офіційною релігією Ісландії, статуї скандинавських богів були скинуті в цей водоспад, саме тому він і називається Годафосс. Годафосс має 30 метрів завширшки і лише 12 метрів заввишки, але все одно є дуже красивим (хоча й дуже переповненим).

Сьогодні був той день, коли ми забронювали кімнату в гостьовому будинку Bjarnargerdi неподалік від Акурейрі. Нам дуже сподобався цей будинок: він складається з великої вітальні, спільної кухні, ванної кімнати в приміщенні з гарячою водою та маленької, але дуже затишної кімнати. Ціна за кімнату становила 65 євро.

Після того, як ми заселилися, ми вирішили поїхати до Акурейрі. Акурейрі — це маленьке гарне містечко з барвистими будинками та портом (як зазвичай у містах Ісландії).

Ми провели розслаблюючий вечір у вітальні та в гарячій ванні.