День 23: 11 вересня

Чудом Сержику зранку стало краще. Температури не було.
Ми поснідали (оладки з муки кіноа - смачно!) і пішли на автобус.

Є два варіанти дістатись до Мачу-Пічу з містечка Агуас-Кальєнтес - або 2х-годинний підйом пішки на гору або 30ти-хвилинна поїздка на автобусі (за 12$ в одну сторону з людини. Вважається, що це один з найдорожчих автобусів в світі!).

Враховуючи наш стан здоровʼя (мені теж було якось дивно, сильна слабкість і апатія) вирішили скористатись автобусом.
Як добре, що ми поїхали на автобусі! Прогулянка по самому Мачу-Пічу - весь час то вгору то вниз - виснажливо.

Місцевість тут неймовірно гарна. Справді унікальна, я ніде не бачила таких гір.

Мене вразило, що не дивлячись на те що гори дуже “круті” вони всі вкриті деревами (чи кущами?).

Коли ми піднялись на самий верх і побачили той самий легендарний вид з класичної світлини Мачу-Пічу, у мене було дивне відчуття.

Так ніби це не зі мною. Так ніби це напівсон. Так ніби я в якомусь мареві, хотілось струсити його с себе.

Відчути повістю, до кінця, що я справді тут.

Моя мрія здійснилась. А всередині було якесь спустошення.

Може це була просто перевтома. Я чомусь ледве переставляла ноги.