Дюссельдорф - Арресіфе - Пуерто-Калеро
Лансароте 2019
До Лансароте шлях неблизький, навіть літаком ми летіли 4.5 години. Я весь переліт спала. Позаду була практично безсонна ніч, бо ми пізно повернулися додому з концерту Rammstein.
В Arrecife ми прилетіли вранці, близько 10-ї години. З горем навпіл узяли напрокат машину. У нас не виявилося “правильної” платіжної картки, щоб залишити заставу за машину. Картка, яка була у Вовчого, виявилася дебетовою, а потрібна саме кредитна картка (ми лише після цього випадку зрозуміли, що виявляється картки бувають різні і що це важливо)… Добре, що можна було за додаткові 160 євро купити страховку, яка покривала взагалі все-все, і в такому разі застава була не потрібна. І так ми з машинкою!
Чесно кажучи, страшенно хотілося спати. Мені. Вовчий якось досить добре себе почував. А в мене просто заплющувалися очі. Але, на жаль, наш перший готель був вільний лише з 16:00 (капец, подумала я, коли це дізналася), і треба було чимось зайнятися. Тож ми поїхали в супермаркет за їжею.
Купили багато всякого, зокрема емпанаду — так в Іспанії (так, ми ж в Іспанії!) називають пироги з начинкою. Наша емпанада була з тунцем. І тепер треба було придумати, де ж цю емпанаду з’їсти. Вовчий знайшов якийсь пляж на карті, і ми попрямували туди.
Тут ми збираємося трапезувати
Дув сильний вітер і купатися якось зовсім не хотілося. Але вдалині в морі виднілася чиясь голівка, отже це таки можливо — зараз плавати. Але ми так і не змогли. Зате ми з’їли нашу емпанаду, сидячи на вулканічних каменях і слухаючи море.
Я і емпанада
Мені емпанада сподобалася (я взагалі не вірила, що мені може сподобатися пиріг із рибою, а він виявився справді смачний). А Вовчий сказав, що начинка занадто жирна. Це була перша й остання наша емпанада за всю подорож :)
Я казала, що страшенно хотілося спати? Я навіть знайшла плаский камінь і вляглася. Щоправда, ненадовго. Вовчий скомандував їхати.
Прийняти горизонталь — як каже мій тато
І так, нарешті, довгоочікуване наше перше місце проживання — човен! Справжнісінький човен, який стоїть пришвартований до пірсу в дуже милому маленькому містечку Puerto Calero. Човен виявився меншим, ніж я думала. Але це все одно настільки…. настільки дивовижно. Жити просто біля води. І бачити, як рибки хлюпочуться біля судна. І сидіти за столиком та милуватися заходом сонця і дивитися на гори.
Оглядаю наші володіння
Ми попили чай на човні (там була дуже-дуже крихітна кухонька) і лягли подрімати.
Човен зсередини — спальне місце, а ліворуч кухонька
Коли прокинулися, час уже схилявся до вечора. Пішли прогулятися.
Причал і конус вулкана на горизонті
Спочатку походили просто навколо пристані. А потім вийшли на дуже красиву набережну. Саме тоді запалилися ліхтарі. І сонце зайшло, залишивши після себе вогняний слід на небі. І крім нас не було ні душі. І здавалося, що все це в якомусь іншому світі, в іншому просторі. Було дуже красиво, тихо, спокійно і добре….
Набережна
Ми просто йшли й ішли. Набережна вперлася в красивий чотиризірковий готель, який якось дуже вміло вбудували в ландшафт, зовсім не порушивши його краси. Ми пройшли вздовж готелю, і набережна перетворилася просто на стежку вздовж моря. Ми йшли, поки зовсім не стемніло. А потім пішли назад.
Вид на Puerto Calero
Спалося в човні дуже добре….
