Жовтень 2021

Ми хотіли знайти гриби. Пробравшись крізь хащі, ми вийшли на відкриту галявину, оточену соснами, і одразу знайшли 2 невеликі білі гриби, це вселило в нас надію. За якийсь час, уже в іншій частині лісу, Вовчий знайшов ще один білий гриб, і на цьому все...

Наприкінці ми сильно зголодніли, але із сонцем почалися перебої, симпатичних галявинок або лавочок теж не було. Ми присіли вздовж стежки на горі з повалених колод, попили чай з багетом. І пішли назад до машини.

Зате в понеділок я зробила картоплю з трьома білими грибами. Вовчий був такий радий, усе говорив — “Ураааа, картопля”. Картоплю ми тут їмо дуже-дуже рідко.

***

Другі вихідні жовтня були дуже насиченими. Обіцяли сонячну погоду, і ми запланували мініподорож.

Виїхали ввечері в п’ятницю після роботи. Нам належало проїхати 300 км до міста Саарбрюкен.

Увечері ми хотіли сходити до німецької сауни “Saarland Therme”. Готувалися до цієї події цілий тиждень, купили Вовчому халат, нам обом шльопанці. Мені було трохи хвилююче — уперше йдемо до закладу такого роду, а серед німців це дуже популярно.

До будівлі сауни ми під’їхали приблизно о 10-й вечора.

Saarland Therme — це величезна будівля, всередині все зроблено в марокканському стилі.

На першому поверсі розташовано кілька басейнів різного розміру.

Один великий басейн усередині будівлі й один великий басейн на відкритому повітрі. Вода в басейнах тепла, близько 38 градусів.

Людей забагато, але це не дуже напружує. Тут не плавають, а просто сидять, відмокають.

Мені більше сподобалося на вулиці, так приємно відчувати тепло води й прохолоду повітря одночасно.

Окрім цих двох великих басейнів ще є кілька басейнів поменше.

Один із них із дуже-дуже солоною водою, таке незвичне відчуття - через солоність так легко плисти на поверхні води, зовсім не тоне.

Особливість першого поверху в тому, що тут усі в купальниках.

На другому поверсі розташовані численні сауни. Точно не пам’ятаю, скільки штук, десь близько 10 різних саун. Усі з різною температурою.

На другому поверсі всі ходять або в халатах, або загорнуті в рушники. У саунах не дозволяється сидіти в купальних костюмах, обов’язково голяка. Ми побували в хамамі (мені дуже сподобалося, а Вовчому так собі) і в найгарячішій сауні. Було написано, що там 90 градусів, а за відчуттями не так уже й гаряче.

Ще в центрі є невеликий басейнчик із прохолодною водичкою. Але після сауни хочеться чогось дуже холодного, тож ми використовували душ для охолодження.

На даху будівлі розташовані лежаки під відкритим небом і ще одна сауна. Туди ми й попрямували. Спочатку ми там були зовсім одні, і це було так приємно. Очевидно, далеко не всі знають про цю сауну на даху. На вході до сауни була вказана температура 80С. За відчуттями — дуже комфортно (у Ворзелі так буває, коли температура близько 65С-70С). Ще добре, що біля цієї сауни був дуже маленький басейн, але з дуже холодною водою. Оце клас — зануритися в таку водичку після сауни!

Ми пробули тут 2 години, і, звісно, цього дуже мало. Але нам ще їхати заселятися в готель. А надворі вже північ :) Готель знаходиться в сусідньому містечку Völklingen.

***

У суботу після сніданку ми трохи прогулялися містечком Völklingen. Це невелике містечко, дуже скромне. А потім ми вирушили до Франції, о 2 годині дня в нас була запланована екскурсія у форт Hackenberg. Екскурсії тут проводять раз на тиждень, і я записалася заздалегідь, думаючи, що буде багато охочих. Але нас було лише 8 людей.

Hackenberg — це один із найбільших фортів лінії Мажино. Екскурсія тривала 4 години, і ми, звісно, дуже втомилися наприкінці. Екскурсія була англійською, але екскурсовод так швидко тараторив, що я ледь розуміла половину. Але все одно це було дуже цікаво. Нам показували і навіть запускали в роботу підземну електростанцію, яка генерувала електроенергію з палива. Нас возили електричним поїздом, на якому розвозили службовців форту. Ми піднімалися нагору і бачили, як підіймається та рухається стрілецька башта.

У 1940 році форт захопили німці й перетворили його на фабрику з виготовлення військової техніки. У 1944 році американці намагалися взяти форт, зовні видно сліди їхніх обстрілів.

Втомлені й голодні, вийшовши знову на свободу до сонця, ми влаштували пікнік із чаєм і панеттоне просто на узбіччі сільської дороги з видом на поля та французьке село.

Вовчий запропонував заїхати для різноманітності до французького супермаркету. Магазин трапився не дуже вдалий, але ми купили сир, хумус (до речі, дуже смачний) і бордо на вечерю.

Спочатку в планах, після форту, у нас було відвідування міста Саарбрюкен. Але екскурсія нас так вимотала, що ми поїхали до готелю.

***

У неділю в нас за планом був величезний металургійний завод у місті Völklingen, який перетворили на музей. Завод закрився у 1986 році, з 1990 він функціонує як музей (а у 1994 році його внесено до списку спадщини ЮНЕСКО).

Ось що написано про нього на сайті ЮНЕСКО: “Металургійний завод, що займає територію в шість гектарів, домінує в образі міста Фëльклінген. Хоча виробництво на ньому нещодавно припинилося, він залишається єдиним збереженим у цілості металургійним заводом з усіх побудованих у XIX і XX ст. у Західній Європі та Північній Америці.”

Я хвилювалася, що мені багато чого буде незрозуміло, адже я так далека від виробництва чавуну, сталі, і всього цього…. Але насправді було дуже круто. Масштаби заводу вражають. Можна просто ходити серед цих залізних монстрів і захоплюватися тим, як люди таке придумали й побудували.

У музеї дуже багато інформації. Трохи складно сприймати її англійською, багато специфічних слів, яких я й російською не знала. Важко перетравити стільки нової інформації за раз. Питань було більше, ніж відповідей. Але побачити на власні очі 6 величезних доменних печей заввишки 27 метрів, зрозуміти (завдяки наочним схемам), як із коксу та залізної руди виходить чавун, побачити коксові печі…. Усього не перелічити.

Ми провели в музеї 5 годин, і цього виявилося замало. Але нам треба було їхати додому….

***

У третю суботу жовтня за прогнозами мало бути сонячно. І ми запланували поїздку до лісу Айфель з боку Бельгії.

Вранці над Дюсселем висів туман і не було й натяку на сонце. Трохи прояснилося вже в дорозі, ближче до Бельгії.

Безкоштовні парковки біля лісу були повністю зайняті, тож ми приткнули машинку на імпровізованій парковці біля шлагбаума і пішли гуляти.

Ненадовго виглянуло сонечко. Спочатку йшли по страшному багнюці, яка залишилася від лісовозів.

А потім пірнули в ліс. Уперше в житті бачили гриб Калоцера.

Потім я потягла Вовчого в хащі, і там спершу побачила один польський, потім ще й ще.

Взагалі-то в цьому лісі не можна збирати гриби (оскільки це національний парк), але ми не могли втриматися.

Назбирали 400 гр грибів, з них 2 білі, всі інші польські.

Природа тут дуже різноманітна. Крім боліт, є красиві соснові ліси, всі порослі мохом. Так приємно ступати по м’якому яскраво-зеленому моху.

Ми влаштували пікнік на повалених деревах, шкода, що до того часу сонечко зовсім сховалося за щільну пелену хмар. Час було їхати додому….

Вовчий купив нам відро. Я так давно мріяла про красиве сміттєве відро з кришкою.

Це дуже вдале - кришки м’яко опускаються і приємно відкриваються, не гупаючи об стіну.

А ще ми замовили гору горіхів зі знижкою!

***

23 жовтня ми пішли гуляти в центр Дюсселя, як же давно ми там не гуляли.

Все почалося з того, що в мене почав барахлити один із навушників. Вовчий вичитав в інтернеті, що це відома проблема цих навушників, і Apple, визнаючи свою помилку, міняє їх безкоштовно на інші, так само навушники тільки нові, в яких вони виправили проблему. Я не могла в це повірити, але записалася в сервісний центр Apple, який знаходиться в самому центрі міста, і ось ми пішли гуляти.

У сервісному центрі Apple все дуже культурно. Вони подивилися мої навушники, щось там перевірили, сказали, що ще близько 2 годин будуть їх діагностувати, а потім напишуть про результат.

І ми вирушили їсти піцу в нашу улюблену піцерію Da Noi, де працюють італійці й печуть піцу в справжній дров'яній печі.

У суботу ввечері в них аншлаг, нам знайшли останній столик і то попросили не засиджуватися більше години - у них усе зарезервовано.

Смакота!

Поки ми їли, Apple надіслав листа, що можна приходити за навушниками. І таки так — мені дали два абсолютно нових навушники замість старих.

Ось такі справи. Я була задоволена як слон :)

***

У неділю, 24 жовтня, обіцяли теплий сонячний день, і так воно й було :)

Вовчий погодився проїхати 200 км в один бік (400 км загалом туди-назад), щоб побачити скелі Externsteine в Тевтобурзькому лісі.

Я давно хотіла туди поїхати, на фото це місце здавалося мені якимось нереальним.

Це, мабуть, якраз той випадок, коли через велику кількість людей місце втрачає свою красу і чарівність.

Височенні скелі, що виросли ніби з нізвідки, справді виглядають вражаюче, але через скупчення людей не вдалося насолодитися цим місцем у повній мірі.

Ми трохи пофотографували й пішли далі в ліси, які тут з усіх боків.

Вовчий придумав нам маршрут із відвідуванням руїн на горі. По дорозі ми влаштували пікнік на галявині.

Уночі, перед сном Вовчий придумав, що вранці ми посмажимо сосиски, а на місці в лісі розігріємо їх за допомогою газового пальника :))

Так ми й зробили, вийшло дуже смачно!

Додому поверталися вже в темряві… Волчий дуже втомився. Але поїздка вийшла дуже гарна.

***

30 жовтня, за вікном дощ. Маленька акація, яка росте біля нашого балкона, вже вся жовта. Такий красивий колір листя. У траві бігає білка, мабуть, дощ їй не завада. А я пишу щоденник....