Липень 2021

Було так добре їхати нічними порожніми дорогами. Кілька годин навіть не хотілося спати, а потім захотілося кави. Ми з’їхали з автобану в якесь село, де купили на заправці каву, чай, йогурт і влаштували справжню вечерю (чи сніданок?) у машині. Вовчий запропонував просто там на стоянці біля заправки трохи поспати. Ми зручно влаштувалися, у нас були ковдри й пледи. Вийшло чудове лежбище. Удалося поспати 3 години до світанку.

До Симбаха ми прибули вдень. Було тепло, сонячно. Ми заселилися в наш будинок (половину будинку, в іншій половині живе господар). Я була просто в захваті від будинку, він виявився таким красивим, великим. Ходила по ньому, все розглядала. Але, звісно, 3-годинний сон давав про себе знати, тож довелося піти трохи поспати. Вовчий залишився працювати, не знаю, як йому це вдавалося.

Усього за 5 хвилин ходьби від нашого будинку є місцевий басейн під відкритим небом. Вхід коштує 2 євро з людини. Там дуже мило, зелена травичка, лежаки. Є дві вишки, одна досить висока, з неї стрибаю солдатиком. Друга лише близько метра над рівнем води — з неї зручно стрибати вниз головою.

Якось серед тижня до нас прийшов величезний кіт мейн-кун. Він виглядав дуже небезпечно, я навіть злякалася його, а Вовчий наважився його погладити. Кіт замуркотів, заплющив очі, і ми зрозуміли, що насправді він добрий, просто виглядає дуже грізно.

Якось увечері ми пішли гуляти. У нас за домом є невисокий пагорб, спочатку ми йдемо крутою дорогою, а потім пірнаємо в ліс на стежку. З вершини пагорба відкривається вид на ферми. Ми йдемо стежкою в сосновий ліс, усе далі й далі. По дорозі я зриваю нам колоски, поставлю їх у вазочку на комоді. Ми виходимо з лісу в сусідньому селі. Тут дуже симпатичні будинки.

Наше містечко Сімбах розташоване за 2 км від кордону з Австрією. Якось серед тижня, після робочого дня, ми пішли пішки до Австрії — це було так цікаво перейти кордон і опинитися в іншій країні. Австрійське місто називається Браунау, виглядає набагато краще за наш Сімбах :) Ми йдемо в австрійську Біллу, Вовчий хоче купити щось австрійське. Ми купуємо шматочок сиру з блакитною пліснявою. На лавочці під деревом з’їдаємо по шматочку сиру й повертаємося додому.

На вихідних, 10 липня ми вирушаємо до озера Кьонігзе, де йдемо в похід горами. Про це я писала в окремому звіті.

На наступних вихідних погода похмура, прохолодно. У суботу 17 липня ми їдемо в австрійське містечко Лінц. Я знайшла там цікавий музей Ars Electronica, присвячений новітнім технологіям. Ми залишили машину на підземній парковці. Музей розташований на березі Дунаю, ми попили чай із пирогом з видом на річку і пішли до музею.

Фото з музею, на жаль, зовсім немає. Спочатку ми пішли в “кінотеатр”. Тут картинку проєктують одночасно на стіну і підлогу. Розміри екранів 16х9 метрів. Нам показали кілька відеороликів, особливо мені сподобався 3D ролик про землю, інші планети, нашу сонячну систему… Потім ми пішли гуляти музеєм. Він виявився занадто заумним. І, крім того, це музей для екстравертів :) Оскільки дуже багато треба спілкуватися з людьми. Більшість експонатів незрозумілі, і треба просити помічників їх активувати або розповісти про них. Поки ми тинялися по одному із залів, жінка-працівниця музею сама запропонувала нам показати, як працює 3D принтер :) А потім ще показала, як лазер вирізає фігурки. Основний акцент тут на нейромережах, роботі мозку, штучному інтелекті.

Цілий поверх присвячений музиці та музичним інструментам. Там теж працівник музею запропонував нам продемонструвати, як влаштований найстаріший музичний інструмент, який сам умів відтворювати музику. Цікаво, звісно, коли щось показують і розповідають, але взаємодіяти з людьми — не найсильніша наша сторона :)

А ще там стояв рояль, який якось сам натискав на клавіші й грав музику, чудеса техніки.

Після музею вирішили трохи прогулятися містом. У місті натовпи людей. З’їли смачне, але дуже солодке морозиво (мені Вовчий вибрав з маком, а я йому з карамеллю та вафлями).

У неділю ми залишилися вдома. Я ходила сама гуляти в наш ліс. Забрела в хащі, їла чорницю. А серед тижня ми з Вовчим ходили туди ж у ліс. Я хотіла показати Вовчому чорницю, але ми трохи збилися з стежки і в результаті зайшли ще далі в хащі :) Тут такий красивий дикий ліс. Ми їли малину. Додому поверталися зовсім увечері. Нам треба було пройти повз ферму. Але коли ми стали до неї підходити, там залаяли собаки. Вовчий сказав, що він туди не піде. Тож ми пішли в обхід, через поля і луки. Я думаю, собаки там були, найімовірніше, на прив’язі або принаймні за парканом. Але місця тут справді дикі, хто його знає…

На вихідних ми знову зібралися в гори в Австрію з ночівлею в будиночку! Про цей наш похід я теж написала окремий звіт.

У суботу 31 липня прощаємося з нашим домом. Дуже сумно, але підійшло до кінця наше перебування в Баварії, ми їдемо додому, в Дюссель. По дорозі зупинимося переночувати в Нюрнберзі.

В готель у Нюрнберзі ми приїхали близько 3 години дня. Під час заселення дівчина запитала, чи вакциновані ми. Ми сказали, що ні. Тоді вона сказала, що для заселення в готель необхідно надати результат тесту на Ковід.

Будочка, де роблять тести, була прямо біля готелю, але там було зачинено. Тож ми вирішили піти в центр міста, Вовчий знайшов там місце, де можна зробити тести. До центру від готелю близько 3 км. Після того як зробили тести, пішли погуляти містом. Центральна частина Нюрнберга зовсім невелика. Місто не справило на мене враження. Зате ми їли дуже смачні сосиски.

Я вибрала нам пару ресторанів, спочатку ми пішли до ресторанчика “Bratwursthäusle bei St. Sebald”. Нам пощастило — ми сіли за останній столик на вулиці, замовили Rotbier (традиційне червоне пиво Нюрнберга) і, звісно ж, нюрнберзькі сосиски! А до них брецель і капустку. Ці сосиски — справді найкращі, які я коли-небудь їла. Важко описати, що в них такого особливого. Але пізніше, після того як ми обійшли центр, ми вирішили сходити ще в один ресторан “Trödelstuben”. Для порівняння замовили все те ж саме :) Сосиски були нормальні, абсолютно звичайні, нічим не кращі за ті, що ми купуємо в супермаркеті й самі смажимо, при тому що відгуки в другого ресторану були теж дуже хороші! Піди знай, як знайти найкращі сосиски в місті….

До готелю повернулися пізно. Показали результати тестів і нас пустили в номер :)

Мені дуже захотілося попити чаю після всіх цих сосисок. Виявилося, що для того щоб отримати посуд і чайник, треба було залишити заставу 50 євро, і тоді нам видали кошик усякого посуду - дивна система, ми таке вперше зустрічаємо.

До Дюсселя повернулися ввечері 1 серпня.. Хлопці, яким ми здавали нашу квартиру на 2 місяці, дочекалися нас. Дуже приємно було, що вони прибрали квартиру до нашого повернення.

Мені здавалося, що ми не були тут цілу вічність… Ще довго звикала до нашої квартирки, балкона, дивана. Усе здавалося мені незвичним, трохи чужим….