Червень 2021

Увесь червень ми прожили в Києві. Про це писати ще складніше, ніж зазвичай, тому що… Тому що багато всього відбувалося, але немає слів, щоб це все описати.

12 днів ми жили в будиночку у Ворзелі, там було так добре. З собачкою і соснами. Я довго бувала одна, бо Вовчий ходив на роботу в офіс. Мені було добре одній там: робити вранці зарядку на свіжому повітрі, вдень ходити в магазин за продуктами, працювати в альтанці, а ввечері чекати Вовчого з роботи.

А потім 2 тижні ми жили в центрі Києва, і там було теж добре, у нас була велика квартира і балкон з видом на Софійський собор.

Ми зустрічалися з рідними, близькими, любимими людьми. Їздили на Київське море, їли шашлик, ходили в кав’ярні та ресторани. Майже дійшли пішки до парку Слави від Майдану. Ходили в супермаркет серед ночі (тут у Німеччині такого не зробиш :), уперше каталися на електросамокаті. Продали нашу улюблену машинку Логан, яка нам служила вірою і правдою.

Дні пролітали один за одним, шух шух шух… Щодня було стільки емоцій, іноді мені здавалося, що я не в силах усе це перетравити, увібрати в себе, пережити. І тоді ми залишалися вдома, пили найсмачніше азербайджанське червоне сухе вино (дякуємо, батькам!) на балконі наодинці. Вечори були такі приємні, теплі. Мені постійно здавалося, що я щось упускаю, з кимось недобачуся, щось важливе не встигну зробити, сказати….