Міконос. Крокуємо до порту.
Нам потрібно в порт. Звідти у нас пором до острова Тінос.
До порту від готелю ідемо пішки. Таксі коштує 40€ (за 4 км!).
А дійти можна за 50 хвилин. У нас все одно є час.
Пором виявився дуже красивим всередині.
Тінос | Андрос
День 2: 29 серпня
Пором до Тіноса, наш тимчасовий будинок у гарній маленькій бухті
Тінос | Андрос
Маршрут
В ідеалі мені б хотілося писати щодня. І про сьогодення.
Не описувати вчорашні події, а писати про те, що відбувається тут і зараз.
Про те, що зі мною було кілька годин тому, і про те, як(а) я сьогодні.
Поки що не знаю, чи зможу. На це треба час.
Але у мене тут має бути повнісінько часу.
Спала дуже погано. Одна з найгірших ночей за останній час.
Було дуже шумно. Всю ніч в готелі ходили, сміялись і розмовляли люди.
А звукоізоляції, звісно, ніякої.
Вчора мені так сильно хотілось писати чесно. І більше про себе, а не про визначні пам’ятки чи про що зазвичай пишуть у дорожніх нотатках.
А сьогодні вже думаю: а чи варто взагалі?
І ще постійно крутиться в голові думка: а раптом я все-таки наважусь це опублікувати.
І що тоді. Чи треба це мати на увазі. Як це читатиметься іншим людям.
Виходить, що ніби є щонайменше дві мене — одна, яка пише для себе.
І друга — яка пише на публіку, намагаючись вгадати, що людям цікаво і що взагалі належить писати про себе, а що ні.
Але я більше так не хочу. Це якась розколотість. Хочу цілісності.
Але як це?
Пором до острова Тінос
Я відчуваю, як у мені ніби щось потихеньку відтаює, і я радію тому, що зі мною відбувається.
Ми сидимо біля великого вікна. П’ємо каву зі смачною булочкою. Навколо нас хвилі.
Пором розтинає море, бризки здіймаються в повітря, і над морем на мить з’являється веселка, яка швидко осипається різнокольоровими краплями.
За вікном море
На поромі був журнал, із тих, що бувають в літаках, де пишуть про все і ні про що. Про всякі місця, які можна відвідати, вперемішку з рекламою. І важко розпізнати, де тобі хочуть щось продати, а куди насправді можна було б поїхати.
Так от у поромному (є ж таке слово?) журналі була стаття про подорожі наодинці.
Там були перелічені різні причини, чому це може бути хорошою ідеєю — поїхати в подорож одному.
Якщо чесно, я і сама думала про це.
Я думала, що з одного боку мені цікаво поїхати кудись одній.
Спробувати, як це взагалі. Як я сприйматиму світ, якщо буду одна.
А з іншого боку мені здається, що без Сержика я сприйматиму лише половину світу.
Ніби він мої другі очі або вуха, або всі мої органи чуття. Ще один вимір мене.
Без якого світ буде неповним.
А раптом, я зможу знайти в собі самій якийсь інший вимір?
Якщо він взагалі в мені є.
Так точно, в тій статті про соло-подорожі як раз було щось про це.
Про те, що на самоті краще розумієш, хто ти, і можна знайти себе.
Знайти себе — дивно звучить. Ось вона я.
Я пам’ятаю картинку з інтернету. Там був намальований айсберг.
Невеличка верхівка айсберга стирчала над поверхнею води, і поруч було написано «свідомість». А більша частина айсберга була прихована під водою, і біля неї був напис «підсвідомість».
Знайти себе — це пірнути під воду? Побачити приховану частину себе?
Опуститись якомога глибше, до самісінького дна океану, до фундаменту айсберга?
На Тіносі ми взяли напрокат машину — білий Fiat Panda. В супермаркеті купуємо їжу (і місцеве пиво :). Сержик не вірить, що ми вип’ємо за 5 днів 10 маленьких пляшок пива.
Ми живемо в симпатичному білому будинку. З тераси видно море і невеличку бухту.
Хвилі. Вітер. Сьогодні знову сильний вітер. І від нього в голові гуде.
П’ємо грецьку каву з тістечком Галактобуреко — листковий пиріг із заварним кремом.
Смачно.
Наш будиночок скраю
Грецька кава з галактобуреко на терасі
Потім я лежу в спальні з видом на море.
А ввечері ми ідемо в нашу бухту.
Море здається непривітним. Темне, каламутне.
У ньому багато сміття, переважно пластикові пакети.
Сержик навіть не захотів плавати. А я заходжу. Вода тепліша за повітря, але все одно прохолодно. Дивно. Неприємно. Чи то через сміття, чи то через хвилі, чи то через колір води.
Вечеря. Захід сонця.