День 5: 1 вересня

В будинку на столі стоїть маленька пляшечка узо (грецький варіант анісової горілки) - подарунок від хазяїв. Куштуємо, обпікає горло.

Ми сидимо на дивані і складаємо дерев’яну головоломку. Сержик швидко складає. А я довго кручу шматочки.

Мені подобається, як Сержик терпляче сидить поруч поки я намагаюсь скласти. Не підказує, не допомагає. Просто сидить і дивиться. І ніби знає, що я складу. Рано чи пізно. Так чи інакше.

І в результаті у мене теж виходить зʼєднати розрізнені частинки в кулю.

Я дочитую останню книгу Петера Штамма. Я прочитала всі його книги. Не знаю, чому вони мені так подобаються, чому так сильно відлунюють в мені. Але кожна залишила в мені слід.

Ось що він пише:

Книги зачіпають нас так, як не зачіпають фільми чи картини. Вони проникають у наш мозок, втручаються в наші думки, пробуджують образи, породжують фантазії. У цьому їхня перевага, але якщо замислитися, то водночас і свого роду провокація. А якщо нам трапляється автор, який вводить нас в оману, вдається до різних хитрощів або змушує нас бачити в своїй голові те, чого ми не хочемо бачити, це вже схоже на те, ніби він проти нашої волі оперує в нашому мозку. Будь-який інший твір мистецтва, який вам не подобається, можна просто проігнорувати. Але прочитавши книгу, ви вже ніколи від неї не позбудетеся.

Мені навіть здається, я вирішила писати цей щоденник завдяки його книгам.

Ми їздили на пляж. Там було красиво. Пісок із зеленуватим відтінком.

З одного боку пляжу була піщана гора. Ми залізли туди і довго лежали. Там було так приємно лежати, на теплому пісочку. Навіть не дивлячись на те що, пориви вітру засипали пісок в очі і рот.

З нашого місця було добре спостерігати за людьми на пляжі. Я навіть здивувалася своїй думці про те, що як добре, що вони тут є, ці люди.

Найбільше з усіх мені сподобався чоловік. Він був з трьома дітьми, двома хлопчиками років семи і маленькою дівчинкою, років двох-трьох. Цікаво, де мама цих дітей?

На вигляд чоловік був зовсім непримітним, років сорока, з залисинами і животиком. Але він якось по-особливому поводився з дітьми.

Те, як він вчив дівчинку плавати. Те, як він дозволяв хлопчакам дуріти і сам дурів разом із ними. Вони всі так гармонійно виглядали. І разом, і кожен окремо.

На якусь мить мені стало сумно. У мене такого не було в моєму дитинстві. Тато ніколи з нами не відпочивав. Він заробляв гроші на наш відпочинок.

Дорогою додому заїхали в містечко Волакс. Воно розташоване в долині серед величезних кам’яних брил.