Петрокефалі - пляж Матала - пляж Агіофараго
Крит 2021
Сьогодні незвичний для нас розпорядок дня. Я вмовила Вовчого встати о 8 ранку, щоб раніше приїхати на пляж у містечко Matala. На пляжі ми були о 9 ранку. Виявилося, що Матала — популярне курортне містечко. Кажуть, у 60-х роках пляж і печери в скелях уподобали хіпі. Зараз тут від хіпі нічого не залишилося, лише розфарбовані будочки в стилі хіпі та різнокольоровий тротуар на головній вулиці.
Графіті в Матале в стилі хіпі
На пляжі Матала є парасольки та лежаки. Пляж із півдня та півночі оточений скелями. Південні скелі забудували будинками — усе для туристів. З північного боку — штучні печери, наскільки я зрозуміла, вчені досі не можуть дійти згоди, для чого їх зробили і як використовували — чи то для житла, чи то для поховань. Вхід до печер платний, 4 євро з людини, ми не пішли :)
Пляж Матала і печери на північній стороні пляжу
Південні скелі пляжу Матала забудовані будинками
Як добре, що ми прийшли сюди о 9 ранку, думаю, що якби ми опинилися тут удень, я б миттю втекла звідси. Ми плаваємо під північною скелею. Тут напрочуд красивий підводний світ, шматки скель розкидані по дну, вода чиста-чиста. Багато-багато рибок, плавають зграями, туляться навколо скель. Я завмираю, спостерігаючи, як промені сонця танцюють на дні, мене завжди це заворожувало — тонкі позолочені нитки, що стеляться по дну.
До 10 ранку стає відчутно людно, більшість лежаків уже зайнята. А люди все йдуть і йдуть. Ми тікаємо. Проходимо через центр села, тут ресторани й кафешки. Вдома я планувала, що ми поснідаємо в одній із кафешок, але тут такі натовпи, майже всі столики зайняті — тож ми їдемо.
Село Матала
По дорозі заїжджаємо в супермаркет, купуємо два кавуни - один маленький у формі кулі, другий великий і довгий. Вовчий ріже маленький кавун на часточки і ставить його в морозилку. Хвилин через 15 у нас чудовий холодний кавун на сніданок!
Їмо кавун на терасі
Днем у нас відпочинок. Я сиджу на терасі (під рятівним навісом!) і пишу щоденник.
На обід варимо каву з молоком. Поки готується кава, Вовчий п’є холодне молоко, примовляючи - “Як же смачно! Я вже сто років не пив молока!”. До кави у нас смачний хліб з маслом, грецьким сиром Анфотірос і абрикосовим джемом. Я думаю про те, якою смачною може бути проста їжа - хліб, масло, сир… що ще треба…
Обід по-грецьки :)
Близько 5-ї вечора ми вирушаємо до бухти Agiofaraggo. Так само, як і вчора, спочатку петляємо серпантинами, намагаючись розминутися з зустрічними машинами на вузьких дорогах. Проїжджаємо села, схожі одне на одне як дві краплі води — пара будинків, площа і таверна, в якій чоловіки сидять за столиками й п’ють каву. Зустрічаємо отару овець, що подорожують дорогою.
Вівці на дорозі
Потім 6 км ґрунтовкою і ми на місці. Знову йдемо каньйоном. У скелях вода вимила величезні печери. Вовчий видирається в одну з них. Я розумію, наскільки ця печера справді величезна порівняно з розмірами Вовчого. Я стою внизу, і ми перегукуємося, дивовижно, як добре чути одне одного попри відстань.
У каньйоні на шляху до бухти Agiofaraggo
Маленький Вовчий у величезній печері
Наприкінці каньйону багато наметів у тіні дерев (я подумала, що всі хіпі втекли з Матали сюди :). А в самій бухті майже безлюдно. Сонечко вже зовсім сховалося за скелями.
Бухта Agiofaraggo
Ми плаваємо без масок. Море спокійне, тепле, чисте. Я ніби зависаю у воді.. Так приємно відчувати море, глибину, свободу, легкість… Рухати ногами, руками, відчувати, як вода підтримує мене..
Дорогою додому
Фотографую, як Вовчий їде ґрунтовкою
Захід сонця
