День 8: 27 серпня

Вранці я розумію, що ми забули маски вчора в бухті, вирішуємо за ними з’їздити. Хоч і не дуже хочеться, але маски в нас хороші — навіщо добром розкидатися. Тим паче до бухти недалеко.

Дивовижно, яким різним може бути одне й те саме місце залежно від часу доби. Учора і каньйон, і бухта видалися мені чарівними. Ми там були зовсім одні, а сьогодні тут натовпи народу. Усі стікаються в бухту. Яскраве полуденне сонце ніби випалює частину барв. Якими красивими здавалися мені вчора скелі, а сьогодні вони здаються бляклими. Наші маски лежать там само, де ми їх залишили вчора.

Ми довго плаваємо, як приємно зануритися у воду після спеки. Учора похід через каньйон був приємною прогулянкою, а сьогодні — вельми виснажливою через спеку. Вовчий дивується, чому я перестала боятися глибини і так довго можу плавати… Я й сама не знаю, страх моря поступово, дуже повільно, розчиняється в мені. Я почуваюся впевненіше. Але це поки море тихе і немає хвиль :)

Сьогодні день повернення на західну частину Криту. Три ночі ми житимемо в містечку Платаньяс, за 20 км від Ханьї. Уся ця частина узбережжя від Ханьї і до кінця острова на захід виявилася туристичною клоакою, як висловився Вовчий. Не знаю, як мене вчепило забронювати тут готель, зазвичай я намагаюся триматися від таких місцин подалі.

Уздовж вузької дороги ресторани, готелі, крамнички з одягом, сувенірами. Натовпи людей, купа машин. Ми не могли знайти місце, де припаркувати машину, щоб заселитися в готель. Їздили туди-сюди, настрій від усього цього, звісно, неабияк зіпсувався.

Зрештою я зателефонувала за номером телефону, який був указаний у нашому бронюванні, дівчина, що керує готелем, сказала, що біля готелю для нас є паркомісце. Це було неймовірним полегшенням, бо я з жахом думала, куди нам ставити машину всі решту днів….

Наша кімната симпатична, з балконом. Але вся ця ситуація з пошуком парковки і те, що ми живемо в такому людному місці, вибила мене з колії, тож я толком не відчуваю радості від готелю.