Крім нас тут нікого немає. Ми видираємося на каланчу і фотографуємо околиці. А потім блукаємо вздовж узбережжя, по прямовисних скелях. Поки йшли сюди, думали, що, може, вдасться поплавати, але на місці бажання плавати чомусь зникає.
Португалія 2020
День 7: 7 жовтня
Алвор - Прайя-да-Байя-да-Аркінья - Прайя-да-Самокейра - Баталья
Португалія 2020
Маршрут
Вранці трохи сумно. Ми залишаємо океан і ці прекрасні пляжі із золотими скелями. Відчуття таке, ніби вчора була середина подорожі, а тепер вона пішла на спад… Початок кінця.
Більше не буде порожніх доріг через оливкові гаї, не буде світанку на околиці маленького сонного містечка з білими будиночками і, головне, не буде гострого бажання нарешті побачити океан. Він залишається позаду.
Ніби в спробі хоч трохи продовжити перебування біля океану ми їдемо на пляж Praia da Baía da Arquinha на західному узбережжі. Скелі тут уже зовсім іншого кольору — вони темні й трохи лякають. Гарно, але чомусь непривітно.
Тут росте цікава рослина з липкими листочками. Може, вона ловить мошок? До речі, тут повно дрібних мух.
Рослина з липкими листочками
У надії поплавати в іншому, більш привітному місці, ми їдемо далі вздовж узбережжя, трохи вище на північ, на пляж Praia da Samoqueira. Біля пляжу велика парковка. На парковці стоїть пара караванів і машин. Пляж великий, довгий.
Наприкінці пляжу ми знаходимо природний басейн із морською водою — він утворився під час відпливу. Наважуємося в ньому поплавати. Басейн мілкий, але вода все одно крижана. Я занурююся, Вовчий трохи плаває. Тут чомусь відчутно прохолодніше, ніж на півдні. Напевно, через вітер.
Вовчий плаває в природному басейні
Повертаємося на парковку і їдемо далі.
По дорозі вирішуємо пообідати буріто, шукаємо приємне місце для пікніка. Знаходимо заїзд у сосновий ліс.
Відкриваємо багажник і розуміємо, що там розлилася оливкова олія — я її погано закрила. Дістаємо все з багажника. У нас майже немає паперових серветок. Витираємо все сосновими голками. Пощастило, що з речей постраждала тільки моя джинсівка — половина джинсівки в олії. А ще постраждав килимок у багажнику.
Рятуємо машину та речі від оливи
У лісі теж повно дрібних мух, що дуже дивно — ніколи не бачила до цього такої кількості мух у лісі. Вони жахливо противні, втомлюємося від них відмахуватися.
Після того як прибрали, вирішуємо таки пообідати. Їмо швидко, бо мухи до того часу вже сильно дістали. Я думаю про те, як легко порушити ідилію та людський спокій — достатньо просто кількох десятків мух, які безупинно сідають на тебе….
По дорозі я помічаю автомийку самообслуговування — чудово, це саме те, що нам потрібно. Ми не знали, як змити пляму з килимка, який лежав у багажнику. Вовчий каже, що якщо так усе залишити, компанія, яка здала нам машину, може виставити штраф за те, що ми її забруднили.
Крім того, ми збиралися помити машину і бажано пропилососити всередині — вона вся в піску та бруді.
Миємо килимок у машину на автомийці самообслуговування
Килимок і машина чудово відмилися — все як новеньке :) І всього за 3 євро. Тут навіть знайшовся пилосос, який врятував салон.
А ми їдемо далі. Уже вечір. Ми не встигаємо відвідати монастир, у який збиралися заїхати дорогою, і їдемо одразу в готель.
До готелю приїжджаємо вже коли зовсім стемніло. Це виявився приватний готельчик. На околиці невеликого містечка у людей велика ділянка із садом, де вони побудували пару будиночків, які здають. Будиночок дуже класний. Усередині все дуже красиво зроблено. Великі вікна від підлоги до стелі виходять у сад….
В окремому будинку побільше — спільна кухня.
Я на спільній кухні готую вечерю
Вовчему тут дуже подобається, він просить залишитися тут ще на одну ніч. Ми дивимося, що в букінгу немає нашого дому на завтра, але залишився якийсь інший незрозумілий номер. Скасовуємо наше бронювання в Коїмбрі та вирішуємо залишитися тут ще на ніч.