Batalha - Buracas do Casmilo - Costa Nova - Порту
Португалія 2020
Подорож невпинно наближається до кінця, і сьогодні ввечері ми маємо бути в Порту. Але дорогою ми хочемо заїхати ще в кілька місць.
І так спочатку - Buracas do Casmilo - це цікаві заглиблення в скелях різного розміру. Вони розташовані в мальовничому тихому місці. Щоб потрапити туди, ми звернули з основної дороги, проїхали крихітне село, потім виїхали на хорошу ґрунтовку, але коли дорога стала надто крутою для нашої машинки, ми вирішили йти далі пішки. Тут дуже приємно. Навколо ні душі.
Я не встигла почитати про це місце заздалегідь, і ми йшли та гадали — звідки ж тут узялися такі “келії”? Чиїх це рук справа — природи чи людей? Вовчий не вірив у мою теорію про людей — казав, що це надто дивне місце для поселення і що ніхто так житло будувати не стане.
В інтернеті дуже мало інформації про це місце. Але, як виявилося, люди тут справді ні до чого. Колись це все була одна скеля з такими
печерами-порожнинами всередині себе. А потім з якоїсь причини скеля розкололася на дві половинки, показавши нам ось такі “келії”. Я рада, що ми вирішили заїхати сюди.
Далі у нас за планом містечко на узбережжі Costa Nova. Тут виявилося дуже красиве узбережжя — з білосніжним піском і невеликими піщаними дюнами. Побачивши, як сильно хвилюється океан, ми зрозуміли, що плавати тут не будемо. Тому ми взяли все необхідне для пікніка (як завжди бурітоси :) і вирушили на прогулянку вздовж океану.
Вовчий прихопив килимок, який ми купили вчора в супермаркеті. З килимка вийшов гарний стіл :)
Після обіду йдемо прогулятися до океану. Поблизу хвилі ще більші й страшніші.
Мені тут дуже подобається. Пахне океаном. Такий простір. Сонце. Тепло. Не хочеться йти. Але попереду ще дорога до Порто і здача нашої машини.. Треба їхати.
Ми робимо зупинку в самому містечку Кошта-Нова, тут ціла вулиця з красивими смугастими будиночками.
У Порту ми приїхали зовсім під вечір. У місті різко стає погано. Після океанського простору здається, тут нічим дихати. Хаос із машин і людей. Ми довго кружляли навколо кварталу, де розташоване наше житло. Дороги дуже дивно влаштовані, ми ніяк не могли під’їхати достатньо близько, щоб запаркуватися, заселитися й залишити речі.
Зрештою знайшли парковку за 500 метрів від дому.
Ми живемо в дуже красивих стильних апартаментах. У старому будинку, який повністю відремонтували. Тут чудові дерев’яні сходи. Але ми так втомилися за ці пів години, поки каталися містом, що поки немає сил радіти нашому житлу.
Ми швидко заселяємося і їдемо віддавати машину. По дорозі заїжджаємо на заправку. Уже дуже хочеться якнайшвидше позбутися машини — їздити містом це вбивчо.
Приїжджаємо в пункт здачі авто, все добре. Нас відвозять на шатлбасі в аеропорт. Там ми в останні секунди застрибуємо в метро, яке везе нас у центр міста. Фух. Можна спокійно зітхнути. Розслабитися і почати отримувати задоволення від перебування в місті. (до речі, нам пощастило, що в нас не перевірили квитки, пізніше ми зрозуміли, що ми неправильно купили проїзний :)
Ми гуляємо вечірнім уже темним Порту. У небі кружляють і кричать чайки. Вони тут повсюди. Дуже багато покинутих будинків у центрі міста — це перше, що впадає в око. Блукаємо центром. У світлі ліхтарів особливо нічого не розгледіти.
Виходимо на вуличку з кав’ярнями. У мене була заготовлена парочка місць, де готують традиційну страву Порту — франсезінью. В одному ресторані нам сказали, що всі столики зайняті і доведеться чекати щонайменше хвилин 40, тому ми вибрали інше місце.
Франсезінья — це такий теплий бутерброд. Між двома скибками підсмаженого хліба — м’ясна начинка зі стейка з яловичини, ковбаси та шинки. Усе це накривається сиром і ставиться в духовку. Потім бутерброд щедро поливають соусом. Кажуть, саме в соусі вся заковика. Я трохи хвилювалася, що Вовчий не зможе таке їсти, мокрий хліб і все таке. Тому того першого вечора ми замовили один бутерброд на двох.
Він виявився дуже навіть смачний. Вовчому сподобався, та так, що завтра він запропонував купити 2 бутерброди :)
