День 10: 14 листопада

Знаходимо на карті справжній супермаркет Carrefour у Мадабі (їх було дуже багато у Франції). Вовчий не дуже хоче йти, а мені дуже цікаво подивитися на “правильні” ціни. У маленьких крамничках немає цін на товарах і продавці називають ціни навмання, ми це давно помітили, і було цікаво зрозуміти, скільки ж тут насправді все це коштує. Зрозуміли, що кілька разів переплачували в місцевих крамницях десь у два-три рази більше :)

У повітрі знову помаранчева імла від пилу і сильного вітру. По вузькому серпантину ми спускаємося до Мертвого моря.

У мене було три мрії в Йорданії — відвідати Петру, погуляти пустелею і поплавати в Мертвому морі. В інтернеті багато статей про те, що на Мертвому морі немає безкоштовних диких пляжів і єдина можливість поплавати — це або йти на платний пляж, який коштує близько 20$ за вхід. Або селитися в готелі з приватним пляжем.

Пізніше ми зрозуміли, що це все неправда, і знайшли чудові безкоштовні пляжі. Але це буде потім, майже через тиждень….

Майже всі готелі біля моря п’ятизіркові й дорогі, є лише один чотиризірковий. Ми вирішуємо пожити одну ніч у чотиризірковому (сьогодні), а одну (завтра) у п’ятизірковому — для різноманітності.

При вході в готель “Рамада” велика табличка — свою їжу та напої проносити не можна. На вході стоїть охоронець і перевіряє всі рюкзаки та валізи. Наші фрукти, фініки й печиво не викликали підозр, і ми заселяємося.

Як же тут багато мух, просто тисячі! У номері кумедний балкон, але сидіти на ньому через мух просто неможливо!

Після чашечки кави з фініками вирушаємо на пляж. До пляжу тут возять на “маршрутці”. Можна дійти пішки хвилин за 10, але ми вирішуємо вперше проїхатися.

Дивовижне відчуття, коли вперше занурюєшся в Мертве море. Здається, ніби сідаєш у м’яке крісло — вода настільки солона, що не потрібно докладати жодних зусиль — ти просто пливеш у ній і все. На інформаційному табло було написано, що вода в Мертвому морі в десять разів солоніша, ніж в океані.

Ми прийшли за годину до заходу сонця, це дуже гарний час. Щоправда, навколо пляжу все виглядає досить похмуро. Сміття, старі покришки, ландшафт не дуже вражає.

На пляжі стоять миски з брудом, ми обмазуємося з голови до п’ят. Не знаю, наскільки це корисно, але весело — це точно (насправді навіть Вовчий помітив, що після бруду й моря шкіра змінилася, стала м’яка і гладенька). Змиваємо бруд у морі, плаваємо ще трохи, потім ходимо по пляжу й сохнемо. На тілі залишаються кумедні соляні пластівці.

Наш готель стоїть посеред нічого, тут неможливо вийти погуляти або поїсти десь. Вовчий пропонує з’їздити в шаурмічну, до неї 10 км. Ми купуємо шаурму і фахіту (курка з овочами в лаваші) із собою. Нам приносять величезні пластикові коробки з їжею. Виявляється, що Вовчий замовив не просто звичайну шаурму, а набір із картоплі фрі, соусів і салату.

Я в шоці — як ми пронесемо це в готель. Вовчий переконує мене, що все якось розрулиться на місці і панікувати не варто.

Ми запихаємо (із великими труднощами) коробки з їжею в рюкзак, прикриваємо це все речами, сподіваючись, що вони не помітять їжу. Охоронець трапився дуже прискіпливий, усе розпотрошив і зрозумів, що в нас купа їжі із собою. Він дає нам підписати якусь не дуже зрозумілу папірку про те, що ми беремо на себе відповідальність за те, що будемо їсти нашу їжу. Доволені, що пройшли в готель із їжею, ми вечеряємо на балконі — до вечора всі мухи кудись зникли. Їжі виявилося так багато, що ми ледве з’їли половину.