День 4: 8 листопада

Після сніданку, який нам влаштували бедуїни, вирушаємо в каньйон Abu Khashaba. Навколо ні душі. Так приємно йти в прохолоді, поки сонце не стало надто яскравим. У каньйоні дуже красиво - дивовижні рожеві скелі та рожевий пісок. Ми проходимо каньйон наскрізь і потрапляємо в дуже красиву долину.

Сьогодні в пустелі особливо добре. Відчувається якась безкінечність, безлюдність, безжальність, безглуздість, і в усьому цьому є своя особлива привабливість. Просто йти й іти по піску, серед величезних скель, в абсолютній тиші. Відстані тут відчуваються зовсім інакше. Ось на горизонті скеля, здається, вона так близько, а ми йдемо до неї пару годин.

По дорозі Вовчий намагається дертися на гладкі слизькі каменюки.

Вовчий знаходить безіменний безлюдний міст і видирається на нього. Потім ми разом лежимо під мостом, у його тіні. Сьогодні рухаємося повільно. Часто зупиняємося в затінку під скелями.

Карабкається на міст

Ми думали піднятися на скелю Burdah Rock. Але вона виявилася зовсім неприступною. Потім я прочитала, що туди лазять лише з досвідченим гідом. Ми влаштували перекус під скелею. У нас зовсім мало води, а попереду ще цілий день. Треба вирішувати — або повертатися в табір коротким маршрутом, або йти далі, як ми планували. Але без води вирушати в далеку дорогу не дуже хочеться.

Під скелею, недалеко від того місця, де ми відпочивали, зупинилися на обід кілька джипів із туристами. Я підійшла до однієї з груп і запитала в гіда, чи немає в нього води. Він подарував 1.5л пляшку води, грошей брати не захотів. З новими запасами води ми готові йти до дальшої точки, мабуть, найпопулярнішої серед туристів — Um Frouth Rock Bridge.

Біля Um Frouth Rock Bridge купа туристів, усі хочуть сфотографуватися на мосту. Щоб дістатися до самого мосту, треба дертися по скелі, в якій видовбані заглиблення для ніг і рук. Вовчий не захотів лізти нагору, залишився внизу фотографувати мене :)

Стрімко вечоріє. Сонце на очах сідає за скелі. В останніх променях сонця ми сидимо на піску, відпочиваємо перед останнім ривком - дорогою до табору.

Світло змінюється щохвилини, від малинового до світло-оранжевого, а потім тьмяніє. На небі з’являються місяць і Венера. Вдалині видніються намети нашого табору - це додає сил.

На вечерю у нас знову зарб, ми чекаємо на нього з нетерпінням :)

Ми тут стали мало не місцевою пам’яткою, схоже, що тут дуже рідко ходять пустелею пішки. Бедуїни все ніяк не могли повірити, що ми самі стільки ходили два дні поспіль. За сьогодні пройдено 17,5 км.