День 15: 19 листопада

Снідаємо на терасі, господар приносить нам цілий піднос із їжею — хумус, оливкову олію, йогурт, абрикосове варення, коржі та заатар.

Заатар — це суміш приправ, дуже поширена в Йорданії, ми багато разів її бачили, але досі не знали, як її використовують. Вовчий питає, як її їдять. Господар пояснює — відриваєш шматок коржа, вмочуєш його в олію, потім у заатар — виявилося дуже смачно!

Ми їдемо в ще одне стародавнє місто на території Йорданії - Пелла. Не одразу його знаходимо, точка в Гуглмапс вказує не туди. Вовчий знаходить правильне місце. Руїни стародавнього міста розташовані в дуже мальовничому місці - у заглибленні між гір.

Мені тут подобається. Тихо, спокійно, красиво, нікого немає. А Вовчий, мабуть, уже втомився від усіх цих старожитностей. Тож ми трохи гуляємо серед колон і їдемо далі. Тим більше, що на небі темні-претемні хмари - ось-ось піде дощ. Тепер уже рухаємося на південь.

По дорозі проїжджаємо багато сіл. У кожному селі обов’язково мечеть, у всіх мечетях сьогодні багато людей, ми бачимо, як чоловіки різного віку стікаються до мечеті. У кожній мечеті проповідник голосно про щось розповідає, ми бачимо, як усередині чоловіки сидять навпочіпки й уважно слухають. Цікаво, про що їм розповідають...

Зупиняємося в черговому селі. У Вовчого дзвінок по роботі. Починається злива. Так дивно — дощ в Йорданії. Я сиджу в машині й читаю книгу “Червиве яблуко” Крісанн Бреннан. Вовчий на вулиці під навісом розмовляє по телефону. Я бачу, як до нього підходять якісь хлопці, і він, усміхаючись, про щось говорить із ними. Пізніше я дізнаюся, що вони запрошували його зайти в кафе, щоб йому було комфортніше.

По дорозі ми намагаємося знайти дольменні поля, але безуспішно. Дощ на деякий час припинився. Проїжджаємо повз бананову плантацію. Вовчий зупиняється, і ми йдемо в бананові хащі. Під пальмами темно й сиро, гронами висять зелені банани. Вовчий радіє банановому гаю набагато більше, ніж стародавнім містам :)

Повертаємося до Мертвого моря, їдемо трасою вздовж моря. Кілька разів зупиняємося, щоб пофотографувати, навколо так красиво! Ми бачимо, як дощова вода, стікаючи з гір, набуває червоного відтінку і впадає в море. На небі хмари, і крізь них світить сонце. Його промені освітлюють море, як прожектор сцену в театрі.

Я мріяла знайти соляні відкладення вздовж берега. І ось, за пів години до заходу сонця ми знаходимо ідеальний пляж. Яка ж там краса — не передати. У тисячу разів краще, ніж були пляжі при готелях. Навколо гори. І сіль на березі, як я мріяла побачити, — різних форм: сіль схожа на сталактити в печері, сіль у вигляді кристалів.

Весь день було прохолодно і я навіть не могла подумати, що мені захочеться плавати. Але навколо так дивовижно красиво, кажу Вовчому, що буду плавати. Ми спускаємося до пляжу і плаваємо-паримо в морі. Вода тепла і напрочуд чиста, кристально блакитного кольору.

Це був один із найкращих моментів в Йорданії - дивовижний дикий пляж, яскраво-оранжевий захід сонця, неймовірної краси соляні береги… Західне сонце забарвлює все в чарівні кольори, мені здається я ніби в казці. Вовчий фотографує дерево, вкрите сіллю, і сіль у всіх її формах.

І тут починається злива! Поки ми швидким кроком ідемо до машини, дощ змиває з нас сіль. З волосся капає, під зливою перевдягатися незручно, холодно й мокро. Зате як приємно було ввімкнути пічку в машині!

До Керака приїжджаємо під вечір, уже зовсім стемніло. Після заселення їдемо в центр Керака, це невелике містечко, у центрі є кілька кафешок. Але нам там не захотілося їсти. Меню всюди тільки арабською. В одному кафе купили із собою величезний судок рису та шаурму.