Мандрівка з рюкзаком Індією: День 5

Мені важко спати в Індії через мій дуже чутливий сон. В Індії багато звуків навіть уночі — то собака гавкає, то хтось співає пісню. Тож я кілька разів прокидалася вночі, і щоразу було важко заснути знову. Наступної ночі я вирішила скористатися берушами. Через безсонну ніч мені було важко прокинутися о 8 ранку.

Скориставшись нашим портативним водонагрівачем, ми приготували каву, а після сніданку зібрали речі й пішли орендувати скутер, який ми забронювали вчора неподалік від нашого готелю.

Ми забули наше водійське посвідчення в Україні, але власник скутера запевнив нас, що поліції тут немає і навіть якщо ми зустрінемо якогось поліцейського, у нас не буде проблем. Тож ми повірили йому й вирішили ризикнути.

Пустеля Тар і дюни Сам

Одна з головних визначних пам’яток Джайсалмера — це відвідування пустелі Тар і сафарі на верблюдах. Усі готелі та туристичні агентства в Джайсалмері пропонують вам різні види поїздок, серед яких найпопулярніша — одноденна/двохденна подорож, яка зазвичай починається вранці з катання на верблюдах удень і ночівлі в пустельному таборі з вечерею біля багаття. Люди приїжджають у пустелю не лише покататися на верблюдах, а й побачити піщані дюни, серед яких дюни Сам є найвідомішими.

Вони розташовані за 2 км від села Сам і за 42 км від Джайсалмера. До дюн Сам легко дістатися автомобілем або велосипедом, дорога там хороша. Пустеля Тар і особливо дюни Сам — це не типова пустеля й дюни, як ви можете уявити. Там є дерева і, на жаль, сміття всюди, а не лише пісок на багато й багато миль. Але все одно це чудовий досвід.

Наш готель запропонував нам одноденну/двохденну поїздку із сафарі на верблюдах і відвідуванням дюн Сам за 1600 рупій з людини, включно з усім, що може знадобитися під час подорожі (вода, сніданок, обід, вечеря, гід, який говорить англійською, місце в наметі та теплі ковдри для прохолодного пустельного вечора), але ми вирішили орендувати скутер за 500 рупій і досліджувати пустелю Тар самостійно.

Тож ми дали власнику скутера гарну ламіновану копію нашого паспорта, підготовлену для такої ситуації в Україні (ми боялися залишати оригінал паспорта, а власник або не заперечував проти того, щоб взяти підробку, або не здогадався, що це не оригінальний паспорт).

Чудові таємничі жовті гробниці з витонченим різьбленням просто посеред нікуди — ось як я сприйняла Бада Баг. Сонце повільно сідало за горизонт, осяваючи кенотафи м’яким чарівним світлом, у якому комплекс Бада Баг виглядав ще більш зачаровуючим.

Скутер був досить хорошим, новим і зручним.

Для початку ми зупинилися на заправці та залили повний бак бензину (це коштує 60 рупій = 1 долар США за літр).
Як з’ясувалося пізніше, у селі Сам можна купити бензин у пластикових пляшках.

Після цього ми вирушили в дорогу до дюн Сам. Пустеля почалася одразу після того, як ми виїхали з Джайсалмера. Навколо не було нічого, окрім піску.

Сама дорога була досить хорошою, широкою, з якісним покриттям без ям. На дорозі було небагато транспортних засобів. Погода була не дуже доброю, небо затягнуло хмарами, і стало холодніше, ніж учора. Ми взяли з собою куртку та флісову куртку, і це було дуже мудре рішення, адже під час їзди на скутері зазвичай відчувається значно холодніше, ніж просто під час ходьби.

Нам потрібно було проїхати 42 кілометри, щоб дістатися до дюн. Здається, що це невелика відстань, але коли їдеш на скутері, вона виявляється довгою, навіть якщо ми рухаємося зі швидкістю 50–60 км/год.

По дорозі до дюн Сам ми відвідали покинуте село Кулдхара (GPS: 26.871928, 70.784464), приблизно за 17 км від Джайсалмера (спочатку ми проїхали близько 10 км головною дорогою в бік дюн Сам, а потім повернули ліворуч і проїхали ще 7 км). Вхід коштував 60 рупій за нас двох і скутер.

В інтернеті пишуть, що 200 років тому село процвітало, хоча й сплачувало непомірні податки місту Джайсалмер. Але одного дня злий і могутній прем’єр-міністр Джайсалмера поклав око на дочку старійшини. У тієї дівчини та її родини не було вибору, тож вони мали ухвалити рішення протягом одного дня. І ось однієї ночі всі жителі села залишили своє поселення на знак протесту. Ніхто й досі не знає, куди вони поділися....

Сьогодні лише зруйновані стіни будинків і два відновлені храми нагадують, що колись тут було село. У Кулдхарі не так уже й багато на що подивитися, але загалом мені це місце сподобалося. Ми трохи прогулялися околицями й неподалік від села знайшли занедбаний цвинтар у пісках.

Щойно ми в’їхали в село, натовп хлопців 10–15 років побіг нам назустріч. Вони почали вчити нас індійських вітань, щось вигукували на зупинці та просили грошей. На жаль, вони не розмовляли англійською, але ми здогадалися, що це були хлопці з навколишніх сіл, розкиданих по пустелі. Вони оточили нас щільним кільцем, і ми ледве від них вирвалися.

Вони досить швидко втратили до нас інтерес, і лише один хлопець залишився та показав нам храм і відреставрований будинок із його кухнею та погребом. Наприкінці «екскурсії» ми дали тому хлопцеві чесно зароблені 10 рупій.

Тож ми вирушили до села Сам, яке, здавалося, було досить людним, тож важко було повірити, що ми посеред пустелі. Там було багато індійських чоловіків, які стояли тут і там, але жодної жінки.

Ми випили чаю, і, оскільки нам було нічого робити, повернулися до дюн Сам. Але перед цим ми звернули на вузьку вулицю, що вела до середини села, де ми побачили будинки місцевих жителів і їхніх жінок, які працювали та носили воду на головах. Це Індія… поки чоловіки сидять у центрі села, нічого не роблячи, жінки носять важку воду на головах.

Ви не пропустите дюни Сам, адже їх видно з дороги. Вони простягнулися на кілька кілометрів, і ми зупинилися просто навпроти дюн, щоб ще раз перепочити й випити чаю. Поки ми пили чай, власник чайної лавки розмовляв із нами і зрештою запропонував нам покататися на верблюді (це дуже поширена ситуація в Індії, коли чоловік спочатку просто розмовляє з вами, але наприкінці він обов’язково щось вам запропонує).

Несподівано мій друг погодився покататися на верблюді, хоча вранці казав, що не любить їздити верблюдами і що це останнє, чим би він зайнявся в пустелі…. На моє запитання, чому він так спонтанно вирішив покататися на верблюді, він пояснив, що йому просто сподобався той старий індієць, з яким ми розмовляли під час чайної перерви… Тож ми попрямували до верблюда старого чоловіка, який лежав поперек дороги. На спині в верблюда було сидіння для двох осіб.

Старий сказав нам, що ми проїдемо 2 км за 200 рупій (3,2 дол. США). Ми вилізли на спину верблюда, старий узяв мотузку й повів верблюда до дюн. Старий був босоніж, з великим тюрбаном на голові, виглядав доволі старим, але коли я запитав його про вік, виявилося, що йому лише 50 років. Він сказав нам, що живе в селі Сам разом із дружиною, двома синами та чотирма доньками.

На жаль, дюни Сам повні сміття, але старий сказав нам, що якщо проїхати далі вглиб приблизно 4 години, там будуть чисті, гарні й більш дикі дюни. Але все одно це чудовий досвід — бачити море піску навколо нас на багато й багато миль.

Нам сподобалося кататися на верблюді. Він такий високий. Але рухається дуже повільно й граційно. У якийсь момент ви починаєте рухатися в такт його рухам. Але будьте готові, що після 2 годин їзди ви втомитеся, особливо ваша дупа.

Наша поїздка була короткою, потрібно близько пів години, щоб зробити невелике коло вглиб дюн і повернутися на дорогу, де ми осідлали наш скутер і вирушили в бік Джайсалмера.

Дорогою додому ми вирішили відвідати Bada Bagh (GPS: 26.933588, 70.809144), комплекс королівських кенотафів, зведених на честь махараджів Джайсалмера. Перший кенотаф тут було побудовано в 1743 році для Джай Сінгха II його сином Лункараном. Згодом тут було зведено багато інших кенотафів, щоб увічнити пам’ять місцевих правителів, аж до 1947 року, коли традицію спорудження кенотафів було припинено.

Вранці ми навіть не знали про цю пам’ятку, розташовану лише за 6 км від Джайсалмера, але власник скутера порадив нам відвідати це місце й описав, як туди дістатися.

Отже, ось ми тут, і я абсолютно вражений красою цих «будівель». Вони справили на мене набагато сильніше враження, ніж пустеля Тар разом із катанням на верблюді.

Ми провели близько години, просто блукаючи серед гробниць, милуючись красою різьблення та дивуючись дивовижним формам цих будівель. Бада Баг не користується великою популярністю серед туристів, тож разом із нами там було небагато відвідувачів — саме тому це місце ще більше варте відвідин: тут ви знайдете спокій і тишу.

Ми були сповнені вражень, але все ж вирішили відвідати озеро Гадсісар.

Озеро Гадсісар — це штучне водосховище, збудоване у XV столітті для забезпечення міста Джайсалмер водою. Ми пройшли через красиву арку, що прикрашає вхід до озера.

Озеро Гадсісар оточене храмами та святинями. Це місце не здавалося туристичним — ми були там єдиними туристами, але багато індійців прогулювалися навколо озера, сиділи на сходах і годували величезних риб, що мешкають у ньому.

Але озеро справді варто відвідати, якщо у вас є час і можливість (туди можна доїхати на тук-туку).

Потім ми повернулися до готелю. Дорогою назад ми хотіли купити пива.

Пиво в Індії

Британці привезли до Індії пиво — пиво європейського стилю, яке виготовляють із солодженого ячменю з додаванням хмелю. Перше пиво прибуло до Індії у 1716 році, і це був pale ale. Але знадобилося понад століття, щоб заснувати власну індійську броварню, яку відкрили тут у 1830 році в місті Касаулі англієць і мандрівник Едвард Дайєр. До кінця XIX століття в Індії було збудовано 12 броварень, і все ж британські солдати й далі замовляли пиво з Англії, бо не любили місцеве.

Сьогодні найпопулярніше місцеве пиво — Kingfisher. Чесно кажучи, нам воно не дуже сподобалося. Воно гірше за європейське, тож я розумію тих солдатів, які замовляли ель із батьківщини :)

Купити пиво та інші алкогольні напої можна лише у спеціальних магазинах, які зазвичай називають liquor shops. У деяких штатах, таких як Гуджарат, Маніпур, Мізорам, Керала та Нагаленд, продаж і вживання пива взагалі суворо заборонені.

Ми побачили liquor shop і зупинилися, щоб дізнатися ціну. Пляшка Kingfisher об’ємом 650 мл коштує 110 рупій (1,8 долара США), що здалося нам занадто дорого. Ми без проблем повернули скутер власнику, а він віддав нам наші фальшиві паспорти.

Ми повернулися додому й пішли на вечерю до нашого ресторану на даху з захопливими краєвидами на фортецю, які вночі стали ще чудовішими.