Backpacking in India

Бекпекінг в Індії: День 3

Делі - Головний базар - Червоний форт - Залізничний вокзал Делі

11.01.2015

Backpacking in India

Маршрут

Сьогодні був насичений подіями день. Ми встали рано вранці, приблизно о 7-й, і пішли снідати — сніданок був включений у вартість номера в нашому готелі. Як я вже казав раніше, ми жили в мережі готелів під назвою OYO rooms, але в нашому готелі не було ресторану, тож хлопець на рецепції провів нас до іншого готелю цієї мережі, як я вважав. Ресторан не був затишним, але сніданок був добрий. У нас була можливість обрати з меню, що ми хочемо.

Я замовив смажені яйця, а мій друг вибрав щось на кшталт омлету. Також нам подали молочний чай, який мені дуже сподобався.

Після сніданку ми повернулися до нашого готелю, зібрали рюкзаки й виселилися. Ми збиралися спіймати тук-тук, але водії не хотіли торгуватися й просили 50 рупій за поїздку, хоча це була 2-хвилинна дорога… Тож, не знайшовши когось, хто відвіз би нас до станції метро, ми вирішили піти туди пішки.

Що таке тук-тук?

Тук-тук — це авто-рикша, триколісний транспортний засіб, який нині дуже поширений по всій Азії. Але мало хто знає, як триколісні транспортні засоби з’явилися в Азії. Перші авто-рикші були експортовані до Таїланду з Японії у 1934 році. Крім того, Японія подарувала Південно-Східній Азії 20 тисяч уживаних триколісних транспортних засобів. Хоча авто-рикші в Японії вийшли з ужитку в другій половині 1960-х, в Азії вони й досі є незамінним видом транспорту завдяки своєму дуже зручному розміру для вузьких і переповнених вулиць Азії. Тук-туки використовують як місцеве таксі — це дешевий і зручний спосіб дістатися кудись у місті.

Усе небо було вкрите суцільною хмароподібною імлою. Через цю хмару було незрозуміло, вечір зараз чи ранок. Світло було розсіяне, і здавалося, що всі кольори приглушені. Було зовсім не спекотно, загалом у Делі в цю пору року досить прохолодно, особливо вранці та ввечері. Зазвичай я носив легку туніку, одну флісову куртку й легку куртку. І, чесно кажучи, іноді мені хотілося вдягнути щось тепліше.

Бекпекінг в Індії: День 3

Сьогодні був насичений день. Ми встали рано-вранці, приблизно о 7-й, і пішли снідати — сніданок був включений у вартість номера в нашому готелі. Як я вже казав раніше, ми жили в мережі готелів під назвою OYO rooms, але в нашому готелі не було ресторану, тож хлопець із рецепції провів нас до іншого готелю цієї мережі, як я вважав. Ресторан не був затишним, але сніданок був добрий. У нас була можливість обрати з меню, що ми хочемо.

Я замовив смажені яйця, а мій друг обрав щось на кшталт омлету. Також нам дали молочний чай, який мені дуже сподобався.

Після сніданку ми повернулися до нашого готелю, зібрали рюкзаки й виселилися. Ми збиралися зловити тук-тук, але водії не хотіли торгуватися й просили 50 рупій за поїздку, хоча це була 2-хвилинна дорога… Тож, не знайшовши когось, хто відвіз би нас до станції метро, ми вирішили піти туди пішки.

Що таке тук-тук?

Тук-тук — це авто-рикша, триколісний транспортний засіб, який нині дуже поширений по всій Азії. Але мало хто знає, як триколісні транспортні засоби з’явилися в Азії. Перші авто-рикші були експортовані до Таїланду з Японії у 1934 році. Крім того, Японія подарувала Південно-Східній Азії 20 тисяч уживаних триколісних транспортних засобів. Хоча авто-рикші в Японії вийшли з ужитку в другій половині 1960-х, в Азії вони й досі є незамінним видом транспорту завдяки своєму дуже зручному розміру для вузьких і переповнених вулиць Азії. Тук-туки використовують як місцеве таксі — це дешевий і зручний спосіб дістатися кудись у місті.

Усе небо було вкрите суцільною хмароподібною імлою. Через цю хмару було незрозуміло, вечір зараз чи ранок. Світло розсіювалося, і здавалося, що всі кольори приглушені. Було зовсім не спекотно, загалом у Делі в цю пору року досить прохолодно, особливо вранці та ввечері. Я зазвичай носив легку туніку, одну флісову куртку й легку куртку. І, чесно кажучи, іноді мені хотілося вдягнути щось тепліше.

Тож абсолютно випадково ми знайшли Червоний форт у Делі — вражаючу красиву фортецю, стіни якої були справді червоні. Ми помітили, що люди стоять у довгій черзі, щоб потрапити всередину форту. Ми вирішили повернутися до форту іншим разом, оскільки в нас було не так багато часу для неспішного візиту.

Повільно ми повернулися до станції. Нічого не змінилося — той самий шум, бруд і натовпи людей усюди вздовж дороги. По дорозі до станції ми купили смажений арахіс. Тут арахіс готують дуже кумедним способом — арахіс насипають у купку й вставляють у неї гарячий горщик.

На залізничній станції є McDonald's, де ми вирішили почекати потяг і щось поїсти. Було дуже кумедно, коли ми попросили гамбургер, а касир не міг нас зрозуміти. Тож ми замовили інші бургери, наприклад яєчний бургер — вони були найдешевші. Їдучи бургери, ми зрозуміли, чому тут немає гамбургера. Корови! Корови тут — священні істоти, саме тому тут немає яловичини, а отже й гамбургерів.

Ми знайшли свою платформу, і до відправлення залишалося близько 15 хвилин. На нашій платформі стояв якийсь потяг, але на табло було вказано інший номер поїзда та час відправлення, тож ми вирішили, що це не наш потяг, і продовжили стояти нагорі. Ми чекали, коли цей потяг відправиться, але потім напис на табло змінився, підсвітивши назву нашого потяга. До відправлення нашого потяга залишалося лише 5 хвилин, але той “інший” потяг на платформі все ще стояв.

Раптом мій друг сказав: “Слухай, а що, як це наш потяг”. Поспіхом ми спустилися на платформу й побачили Джайсалмер на табличках потяга. Ми знайшли свій вагон і зайшли всередину. За мить якийсь чоловік, гадаю, це був провідник, попросив у мене квиток. Я показав йому наші квитки з нерозбірливими нотатками того чоловіка на станції з “віконця довідок”. Провідник швидко глянув на наші квитки, а потім сказав: “Йдіть, йдіть, йдіть”, і ми помчали вузькими проходами потяга. Нарешті ми зупинилися перед купе, надто гарним для другого класу. Але провідник агресивно штовхав нас туди, тож ми здалися, плюхнулися на м’яке сидіння й озирнулися навколо.

Бекпекінг в Індії: День 3

Отже, ми нарешті дісталися станції метро Delhi Aerocity. Метро Індії сучасне й дуже гарне.
Спочатку ми купили дві монети в касі. Дорога до центру Делі коштує 80 рупій (1,3 USD) з людини.

Бекпекінг в Індії: День 3

Метро Делі

Відкрите лише 13 років тому (у грудні 2002 року), метро Делі стало невід’ємною частиною громадського транспорту міста, перевозячи понад 2,5 мільйона пасажирів щодня. Вартість поїздки в метро Делі залежить від вашої початкової та кінцевої станцій. У середньому ми витрачали близько 20 рупій (0,3 USD) за поїздку з людини (приблизно на 6–10 станцій).

Найдорожчий квиток коштуватиме вам 100 рупій (1,6 USD) з людини за користування Delhi Airport Metro Express, хоча це дуже зручний спосіб дістатися безпосередньо з аеропорту до центру міста лише за 15 хвилин без будь-яких заторів.

У метро Делі є п’ять ліній, але орієнтуватися в ньому дуже легко. Усюди є карти метро та покажчики, а також зручне позначення поточної та наступної станцій у вагонах.

Якщо ви купуєте одноразовий жетон, спочатку потрібно прикласти його під час входу, щоб відкрити турнікети, а потім викинути його в отвір під час виходу зі станції.

Бекпекінг в Індії: День 3

Коли ми вийшли з метро, ми перейшли вулицю і опинилися перед залізничним вокзалом Нью-Делі. Ми збиралися дістатися до головної вулиці базару, туристичного серця Делі, тож перетнули залізничні колії довгим і переповненим пішохідним переходом. І ось ми тут.

До речі, зовсім не очевидно (принаймні для нас це було не так :) ), як перейти залізницю. Потрібно зайти в головну будівлю вокзалу, пройти контроль багажу, а потім ви побачите сходи вгору — йдіть туди, і ви опинитеся над коліями.

Вулиця Main Bazaar не широка, з обох боків безліч яток, які продають переважно різний одяг. Спочатку ми хочемо залишити наш третій рюкзак із непотрібними речами, які взяли для трекінгу в Непалі, у камері схову.

Де залишити багаж у Делі?

На вулиці Main Bazaar є хороша й перевірена камера схову. Щоб знайти її, спочатку йдіть до готелю Vivek Hotel (28.641096, 77.212622), просто навпроти готелю ви знайдете дуже вузьку вулицю — прямуйте туди. Лише за 100 метрів ви побачите вивіску “Luggage store”. Залишити там рюкзак коштує 5 рупій на день. Індійський хлопець дасть вам квитанцію і занесе ваш багаж у темну кімнату разом з іншими рюкзаками. Ми залишили там наш рюкзак на місяць, і все пройшло добре. Камера схову працює з 8 ранку до 8 вечора.

Бекпекінг в Індії: День 3

Після того, як ми успішно знайшли камеру схову для багажу й позбулися важкого рюкзака, ми вирішили випити чашку масала-чаю в одній із крамничок уздовж головної вулиці базару.

Що таке масала-чай?

Масала-чай — це традиційний напій в Індії, дуже популярний як серед туристів, так і серед місцевих жителів. Його готують із молока, змішаного з водою, чорного чаю, цукру та спецій, таких як кардамон, кориця, імбир, чорний перець. Цікаво, що саме Велика Британія навчила індійців пити чай. На початку XIX століття британці дуже занепокоїлися китайською монополією на чай, і саме тому вони почали закладати чайні плантації в Індії. У результаті на початку XX століття весь чай китайського походження був повністю замінений чаєм, вирощеним в Індії та Цейлоні. Щоб популяризувати чай серед місцевого населення, Індійська чайна асоціація (попри назву, що належала британцям) запровадила чайні перерви для робітників на фабриках.

Бекпекінг в Індії: День 3

У маленькому розпліднику ми сіли на диван і пили чай. Здається, що все це відбувається не зі мною. Ми подякували за чай і пішли далі, до залізничної станції Old Delhi. Я припускав, що це недалеко, але виявилося, що це не так.

Ми довго йшли кількома вулицями, і від вулиці до вулиці нічого не змінювалося. Навколо були старі напівзруйновані будівлі, усюди люди щось продавали — овочі, фрукти, одяг. Вони готували й мили посуд просто там, у жахливо брудній воді. Повз проносилися тук-туки.

Бекпекінг в Індії: День 3

У мене гуділа голова через шум і кількість людей на вулицях. Я просто хотів заплющити очі й нічого не бачити, просто заглушити всі звуки. Через деякий час ми нарешті дісталися до станції. Будівля станції зовні виглядала досить гарно. Перед головним входом люди спали на землі, накрившись ковдрою, інші сиділи або їли.

Бекпекінг в Індії: День 3

Ми зайшли до будівлі, бажаючи знайти каси. Ми ходили туди-сюди всередині та зовні залізничного вокзалу, аж поки не побачили маленьку кімнату біля головного входу з табличкою «Registration Enquiry». Усередині кімнати були віконця, біля яких юрмилися люди. Біля одного з віконців людей було не надто багато, тож ми вирішили запитати про наш квиток і бронювання (на той момент ми навіть не були абсолютно впевнені, що наш поїзд до Джайсалмера відправляється саме з цього вокзалу).

Чоловік щось перевірив у комп’ютері й незрозуміло щось нашкрябав на аркуші паперу. Хоча він написав це впевнено, тож ми заспокоїлися, зрозуміли, що ми на правильному залізничному вокзалі і що в нас дійсний квиток. До відправлення поїзда залишалося чотири години 4 hours, тож ми вирішили прогулятися.

Ми не читали про Делі перед нашою поїздкою, тож не знали точно, що там робити. Мій друг знайшов на карті в навігаторі якийсь доволі великий рожевий прямокутник, не надто далеко від вокзалу, і ми вирішили піти в тому напрямку, думаючи, що рожевий прямокутник має бути чимось цікавим. І це виявилося правдою.

Бекпекінг в Індії: День 3

Вагон був старий, але все ж доволі хороший — широкі м’які (і лише чотири) спальні місця, розетки, столик і двері (без бічних полиць, як я читав про другий клас). Це точно був не вагон другого класу!

Дуже охайний на вигляд індієць сидів навпроти нас на інших нижніх полицях. Він сказав нам, що це вагон першого класу. Ми показали йому наші квитки, і він пояснив, що іноді так буває: якщо у першому класі є вільні місця, пасажирів другого класу пересаджують на вільні спальні місця. Ого, як нам пощастило! Раптом ми їхали в першому класі!

Якийсь індієць пройшов через вагон і запропонував вечерю, але ми її не замовляли й пили чай із печивом. Ми дивилися у вікно, і перед нашими очима миготіли різні картини. На жаль, швидко стемніло, і ніч перетворила пейзаж на суцільну темряву.

Схоже, настав час спати. Завтра вранці ми продовжимо дивитися у вікно.