Вступ

Дорогі мої читачі, це вступ для вас.
Спершу я думала писати щоденник виключно для себе і по парі рядків. Я колись дала собі слово писати хоча б трішечки в кожній своїй подорожі, тому що пам’ять така ненадійна штука.

Я зараз дуже шкодую, що не вела щоденники, коли ми тільки почали подорожувати. Перша поїздка до Чехії з Вовчим, перша наша поїздка до Європи на нашій старенькій машині Рено до Словаччини, потім поїздки до Франції, потім, потім. Скільки тоді було вражень. Я поки що дещо пам’ятаю, але ось усі ці подорожі Європою злилися в одну подорож завдовжки в життя і, звісно, пам’ятається тільки щось таке незабутнє… А скільки ж було всяких приємних (і не дуже приємних) вражень.

Зізнаюся, я іноді (зазвичай коли сумно) перечитую свої щоденники і радію, що я все це писала (а іноді дуже не хотілося, чесне слово!). До речі, писала я багато в чому завдяки вам, тому що я знала, що ви чекаєте…

Ця подорож Шрі-Ланкою не здається мені ані захопливою, ані цікавою. Ми поїхали сюди тільки тому, що дуже хотілося (мені дуже хотілося, Вовчому, здається, і в Києві загалом добре живеться) поплавати й утекти від зими, а ще змінити обстановку, і тут якраз трапилася акція на квитки до Шрі-Ланки. Але мені, чесно кажучи, ніколи сюди особливо не хотілося.

Здається, що писати буде ні про що. Кожен день, по суті, одне й те саме - пляжі, пляжі.
Але я зрозуміла, що вам, найближчим людям, буде цікаво читати про нас що завгодно, не важливо, що з нами відбувається і в яких масштабах.

Не знаю, чи буде моя писанина цього разу цікава іншим людям.

(додано через 6 днів після приїзду)
Поки що враження від Шрі-Ланки дуже неоднозначні. Ми не знайшли жодного місця, де хотілося б затриматися. Рухаємось дуже швидко, від пляжу до пляжу. Об’їхали майже все південно-західне узбережжя, а попереду ще 3 тижні. Поки що не знаємо, що будемо робити тут так довго….