День 18: 5 лютого

На зворотному шляху Вовчий пропонує зупинитися, погуляти серед чайних плантацій і назбирати трохи чайного листя. Вовчий хоче спробувати сам висушити чай.

Заїжджаємо на фабрику Dambatenne (ту, що заснував Ліптон), щоб купити пачечку чаю і їдемо далі, в Еллу.

Про Еллу в інтернеті лише захоплені відгуки, тут усім дуже подобається. Ми довго шукали готель, замучилися. Ціни тут навіть вищі, ніж на морі, і торгуються дуже неохоче, ми так зрозуміли, що туристів тут вистачає, тому й немає сенсу скидати ціну за номер. І справа навіть не у великих цінах, а в тому, що ціна не відповідає якості. В одному з готелів Вовчий навіть не витримав і сказав - “Це ж Шрі-Ланка! А ціни у вас як у Європі”

Зрештою вмовили одну бабусю поселити нас у номері з балконом за 20$. Вона все примовляла, що на букінгу такий номер коштує 35$. Ми лише знизуємо плечима, для Азії це захмарні ціни за такий номер….

Бабуся побачила, як Вовчий сушить чай, довго не могла зрозуміти, що ми робимо. Все поривалася заварити й пригостити нас чаєм. Ми їй намагалися пояснити, що чай сушимо для цікавості.

Елла — дуже туристичне містечко. З тих, де на одного місцевого жителя припадає десяток туристів. З одного боку, це добре — тут багато симпатичних ресторанчиків. В одному з таких ми вечеряли. Ціни, звісно, відповідні.

Саме містечко дуже маленьке, гуляти тут особливо нікуди. Багато хто писав про чудове чисте повітря — ми цього не помітили. Тут купа автобусів і машин. Забудова міста йде повним ходом — будуються нові готелі. Через це повітря не те що не чисте, а гірше, ніж у Києві….