Ланкійці сушать рибу в Калутарі
Шрі Ланка, 2018
День 3: 21 січня
Ваддува-Морагалла
Шрі Ланка, 2018
Маршрут
Ми сьогодні живемо в недобудованому готелі. Тут пахне фарбою і вдень ведуться будівельні роботи. Хтось розмальовує стіни, хтось фарбує перила. Із трьох кімнат готова лише одна — у ній і живемо. Зате тут не кімната, а цілі хороми. Гарне ліжко з балдахіном і велика тераса з видом на пальми.
Ми вирішили переночувати біля пляжу в Морагаллі.
Виїхали близько 11. Поки це було можливо, їхали вузькою сільською дорогою паралельно до основної траси — тут так добре, немає машин, лише іноді трапляються тук-туки й місцеві на мопедах. По дорозі заїхали в Kalutara. Тут багато готелів просто навпроти пляжу. І ресторани з російськими назвами на кшталт “У Льоліка”… Місцеве населення трохи говорить російською — усі пристосовуються до туристів. Туристів теж бачили, але не дуже багато. Пляж тут непоганий. Бачили, як ланкійці сушать рибу на сонці.
Місцеві рибалки та їхні човни
На пляжі в Kalutara не поплавали, бо пляж якось швидко закінчився і дорога звернула на основну трасу. Тут, як і вчора, дурдом. Нас зупинили поліцейські. Звичайна ситуація — попросили права і давай нам розповідати, що вони не міжнародні і не працюють на Шрі-Ланці. Ми сказали, що права у нас чудові і вони працюють у всьому світі. І що грошей ми їм не дамо. Вони ще трохи пом’ялися, щось там виглядали, вишукували, але потім віддали права і ми поїхали далі. Поліції тут купа.
Вздовж дороги продають сушену рибу. Виглядає вона добре, але пробувати страшно
Приїхали в Моргаллу. А тут усі готелі по 40$ і не торгуються.. Ми вже вирішили, що нічого не знайдемо тут дешевого, їхали на пляж поплавати. А дорогою нас гукнув якийсь хлопець - “Rooms, rooms”. Ми зупинилися. Вовчий каже - тобі теж почулося, що він кричав румс? Ага, саме так. Пішли дивитися. Реставрація будинку йшла повним ходом. Нас завели у просторе апартаменти. Сказали, що за годину приберуть і стане красиво. Погодилися поселити нас за 15$. А до океану виявилося всього 50 метрів! Краса. Увечері навіть було чути, як шумить океан. До речі, вони таки прибрали - все вимили, постелили красиву білу постіль. Тож стало взагалі добре.
Поки в нашому номері прибирали, ми пішли на пляж. Купили там легку зелену підстилку зі слонами. На пляжах якось зовсім незручно без такого.
Вовчий у тіні пальми на пляжі
Пляж у Морагаллі
Пляж у Морагаллі виявився дуже гідним. Хоч і були хвилі, вони були не такі великі, і можна було плавати. А ще тут було чисто! Жодних рибальських човнів, корів і собак. Ніби на пляжі хтось прибирає.
Увечері гуляли пляжем.
Потім поїхали шукати їжу. Сьогодні з їжею не склалося. Замовили, як і вчора, котту в ресторанчику вздовж дороги. Просили не гостру — принесли дуже гостру. Я після Індії боюся таке їсти. Попросили офіціанта принести іншу, сказали, що цю їсти неможливо, вона дуже гостра. Принесли іншу — гостру ще й пересолену. Я не могла їсти, а Вовчий якось з’їв майже все.
Вовчий з гострим котту
По дорозі купили запаси води й печиво в супермаркеті. Я так хотіла якось не купувати печиво. Але поки що не виходить.
Ще їли сьогодні фрукти, які накупили вчора в супермаркеті дорогою. Кавунчик виявився дуже поганим. Жовте велике манго — повний провал, найгірше манго, яке ми куштували — воно було наче й їстівне, але з якимось таким дивним присмаком крейди… Папая — останній наш фрукт — потрапила до сміттєвого відра одразу після розрізання: всередині бліда й тверда, як огірок, вона на смак нагадувала несолодкий гарбуз.
З фруктами поки що теж не дуже. Будемо пробувати купувати не в магазинах, а на ринках.