Шрі Ланка, 2018

День 1: 19 січня

Київ-Коломбо-Негомбо

Шрі Ланка, 2018

Маршрут

У день нашого вильоту в Києві була справжня снігова заметіль — сніг сипав не перестаючи. Багато рейсів затримували. Нашу посадку затримали спочатку на пів години, потім нас пустили в літак. А потім ми ще сиділи в літаку дві години — бо не давали добро на зліт. Ілюмінатори залепило снігом так, що не було видно, що відбувається зовні, у салоні панував напівморок і здавалося, що ми десь загубилися на краю світу. Я спала. Як завжди перед перельотом усю ніч не спалося — тож я надолужувала згаяне. І ось нарешті дали добро на зліт і ми покотили…

У нас була пересадка в Шарджі, між рейсами був лише годину. Можна було не сумніватися, що ми пропустили свій рейс до Коломбо, бо ми вилетіли із запізненням на три години. Я морально готувалася до найгіршого — що доведеться сидіти добу в Шарджі й чекати завтрашнього рейсу… Радувало те, що в нас був із собою пакет їжі завдяки мамам.

Але нам неймовірно пощастило :)
Ми якраз встигли на наступний рейс до Коломбо від Airarabia. Ми одразу швиденько пройшли до виходу на літак, там нам зробили нові посадкові талони і ми знову в небі. У Коломбо прилетіли близько 5-ї ранку.

Найближче місто від аеропорту — це не Коломбо, а Негомбо. Багато мандрівників обирають Негомбо як перевалочний пункт після і перед польотами. Ми теж вирішили пожити в Негомбо. Сподівалися знайти там мопед.

До Негомбо добиралися своїм ходом. Спочатку прорвалися через таксистів, які окупували вихід з аеропорту. Потім знайшли автостанцію недалеко від аеропорту. Там знайшли автобус до Негомбо. Класно! Дух пригод, це вам не на таксі їхати… (тим більше нас би все одно не поселили в готель так рано, що толку їм там сидіти)

В автобусі

Автобус довіз нас до автостанції в Негомбо, звідки ще 3 км треба було йти до готелю. Трохи втомилися з незвички. Тут спека вже зранку, і повітря таке вологе, густе.

В готелі нас добре зустріли, попросили почекати годину, поки приберуть. Я побачила табличку на стіні про те, що тут можна взяти напрокат мопед. Варто зазначити, що я намагалася знайти в інтернеті хоч якусь інформацію про мопеди в Негомбо, але її не було, і тому в мене склалося враження, що мопед тут взяти напрокат не дуже просто.

Наш готель, тераса

Господар готелю сказав, що може дістати мопед за 9$ на день. Ми сказали, що це якось дорогувато, тим більше ми беремо на місяць і має бути знижка. Він пообіцяв щось там дізнатися. Ми до того часу вже втомилися і хотілося спати. Але він через хвилин 10 постукав і сказав такий весь гордий собою, що домовився про мопед за 7$ на день. Вовчий почитав в інеті про ціни на мопеди на Шрі-Ланці. Усе так і писали — 7-10$ доларів.

Тож ми подумали і чомусь піддалися вмовлянням господаря піти й узяти мопед ось просто зараз. Господар повів нас у контору з прокату мопедів. Уже в офісі, поки дядечко заповнював договір, я кажу Вовчому — “вони ж нас точно якось обманюють, не може бути все так добре і просто.“

Нам прикотили мопед. Старенький, але начебто все працює. Вовчий зробив тестову поїздку. Ми віддали гроші та завдаток. І поки вони лагодили мені шолом, ми вирішили прогулятися. На тій вулиці виявилася ціла купа контор з прокату мопедів. Ми зайшли в одну з них, запитали, по чому мопед. Хлопець, коли почув, що ми хочемо взяти на місяць, сказав, що готовий зробити нам знижку і віддати мопед за 6$ на день. Ми перезирнулися. Подякували йому і сказали, що подумаємо. Уже коли виходили, він нам услід кричав — добре, беріть за 5$ на день… Таки обманули :) Могли ж не гарячкувати, прогулятися і взяти мопед без допомоги господаря готелю. Ну та гаразд….

Повернулися. Поспали до вечора. Увечері пішли на пляж.

Пляж у Негомбо

Негомбо це рибальське село. Туристів тут не дуже багато. Пляж брудний. Сильні хвилі та течія - плавати неприємно. Вовчий боровся з хвилями, а я зайшла і майже одразу вийшла.

Вовчий в океані

Ми трохи прогулялися пляжем. Сонце сіло за горизонт.

Присіли на колоду взутися, і до нас одразу підбіг ланкієць, весь обвішаний дрібничками. Він продавав різні браслетики та намиста з мушель. А потім витяг із сумки нібито перлове намисто. Мене вразили ці перлинки — вони всі були трохи різні й із якимись дефектами, на кшталт глибоких подряпин, але від цього якісь такі “живі”. Продавець обіцяв, що перли натуральні. Навіть палив їх запальничкою, хоча я потім прочитала, що найчастіше перли підробляють, використовуючи скло, яке теж не плавиться, як пластмаса. Ми нічого не купили. Але розглядати перли й акулячі зуби для підвісок мені сподобалося.

Увечері на головній вулиці Негомбо було навіть досить жваво — у ресторанчиках сиділи туристи. Ми підшукували не дуже дорогий заклад і знайшли дуже симпатичний ресторан.

З’їли порцію рису з овочами й випили місцеве пиво Lion за приїзд. Пиво тут, як і в усій Азії, гиденьке, але його так хочеться чомусь — чи то через спеку, чи то через загальну атмосферу розслабленості.