День 16: 3 лютого

Не встигаємо ми проїхати й 5 км, як нас зупиняє поліція. Поліцейський із серйозним виглядом і купою зірочок на погонах просить показати права. Його удавана дружелюбність швидко змінюється агресивністю (саме в той момент, коли на його слова про те, що наші права не діють на Шрі-Ланці, я кажу, що він не правий)….

І тут починаються погрози одна крутіша за іншу — “я зараз вас відвезу до головного управління поліції, і ми через суд будемо вирішувати, хто правий, а хто ні”. Вовчий парирує — “Ага, скажіть ще, що ви нас у в’язницю посадите”. Поліцейський сміється. Потім каже, що нібито ми взагалі порушили закон і мопеди не можна брати напрокат, і він зараз наш мопед відтягне на штрафмайданчик, і ми звідси ніяк не виберемося (нісенітниця повна)…. Довго-довго ми з ним спілкувалися. Він усе тицяв на свої нагрудні значки й казав, що він такий крутий і розумний, і як це я не погоджуюся з ним. А з чим погоджуватися? Кажу йому прямо — ви хочете грошей? Скільки вас влаштує? Він одразу починає відхрещуватися — мовляв, ні, справа не в грошах. А в чому справа? Прошу його показати ланкійські права. Показує, у нього права практично один в один як наші. На звороті та сама система позначення засобів пересування. Усе закінчилося тим, що він подзвонив дядечкові, у якого ми взяли напрокат мопед, і почав йому щось там своєю мовою вичитувати. А нам махнув рукою — мовляв, гаразд, так і бути, їдьте.

У найближчому селі зупиняємося попити чаю й оговтатися після спілкування з місцевою поліцією. Цього разу булочки не такі смачні, хоч і виглядають дуже схоже.

Їдемо далі. Пахне чаєм. Куди не глянь — усюди росте чай. По дорозі заїжджаємо до красивого чайного центру — фірмового магазину/ресторану виробника Млесна. Тут усе таке пафосне, явно видно, що для туристів.

Після Млесни заїхали в сусідній чайний центр простіший. І потім ще в один :) Їх тут дуже багато.

До Нувара-Елії приїхали надвечір. Готель знайшли завдяки француженці, яка підійшла до Вовчого і спершу запитала, чи не з Франції він. А потім порадила готель, у якому вона зупинилася. Нам готель теж одразу сподобався.

Після того як поселилися, поїхали в місто, думали там погуляти. Але Нувара Елія виявилася невеликим, дуже запиленим і людним містечком. Усе місто нагадує якийсь базар-вокзал. Ми трохи потинялися туди-сюди.

Зайшли в забігайлівку на вигляд кафешку випити чаю. Спробували там рисовий млинець з яйцем. Мені сподобалося!