День 11: 29 січня

Залишилися посерфити ще на денок. Я хотіла поїхати на південну частину пляжу у Велигамі, там де дико і мало людей, а Вовчого все тягнуло в центр, там де купа людей. Він вважає, що там хвилі кращі. Домовилися вранці поїхати в центр, а після обіду на дикий пляж.

Сьогодні хвилі рідші. Часто просто лежиш на дошці й чекаєш хоч якусь хвилю, зате хвилі трапляються дуже хороші - не великі, повільні. На парі з таких мені вдалося прокотитися. Коли вийшла на берег Вовчий сказав - “Ти один раз так круто прокотилася на синій хвилі. Я навіть спочатку не міг повірити, що це ти. Все вдивлявся, вдивлявся, а потім зрозумів, що тут немає нікого більше в жовтій футболці, значить це точно була ти”.

Через те, що хвилі рідші, ми сьогодні втомилися набагато менше, ніж учора.

Після обіду поїхали, як і думали, на південну частину пляжу. Там не було ні душі, ні у воді, ні на березі. Вовчий насторожився, вирішив, що якщо ніхто не серфить, значить хвилі погані. Ми спостерігали за хвилями. Вони формувалися дуже близько до берега і різко обрушувалися. Подумали і знову поїхали в людний центр у надії, що там хвилі кращі.

Сподівалися, що ввечері буде менше народу, але здається людей було навіть більше, ніж вранці. Тут хвилі й справді були зовсім інші.

Пішов дощик. Стало прохолодно. Дивовижне відчуття - коли заходиш в океан, а він тепліший за повітря і здається, ніби занурюєшся у ванну.

Вечеряли знову на рибному ринку. Рибу тут треба вибирати ретельно, ми помітили, що в одному місці нам намагалися продати напівзогнилу рибину - очі в неї стали зовсім каламутні. Про це нам сказав португалець, який дуже ретельно вибирав рибу для своєї родини. “Я з Португалії і добре знаюся на рибі. Будьте напоготові!”