День 6: 24 січня

На сніданок спробували аннону. Вона дуже незвичайна. Смачна, дуже солодка. Усередині м’які кремові "ягідки".

Після сніданку ми поїхали на Джанг Біч, я читала про нього вдома, писали що там добре.

Дорога вниз до пляжу була ґрунтова з валунами, і я переживала, що ми потім не виїдемо звідти на мопеді, запропонувала Вовчому залишити мопед і піти пішки. Так і зробили.

Пляж виявився дуже хорошим, тільки дуже людним. Але це компенсувалося красивою бухтою без хвиль і майже прозорою водою, що для Шрі-Ланки велика рідкість (на жаль, забула там пофотографувати :(().
Сходили в сусідню бухту за 500 метрів, там виявилося вже не так прикольно.

Коли валятися на пляжі набридло (а це з нами трапляється досить швидко) ми вирішили вирушити в Галле, хотіли погуляти по форту.

Коли ми підійшли до нашого мопеда, виявилося що хтось украв наші шоломи (ми просто вішаємо їх на дзеркала, як і всі тут). Ми ще гадали, чи залишають місцеві тут шоломи — нам здалося, що часто залишають, і ми вирішили теж залишати. Одночасно виникло кілька проблем — треба було купувати нові шоломи. Але як доїхати хоч кудись без шолома — поліція тут сильно штрафує всіх, хто їздить без шоломів.

І тут ми побачили дядечка-охоронця. Він охороняв мопеди на імпровізованій стоянці в кінці ґрунтовки, до якої ми не доїхали буквально 50 метрів. Вовчий побачив звалені купкою шоломи під пальмою, і ми хотіли запитати в охоронця, що це за шоломи (наших там точно не було, але все одно було цікаво).

Охоронець сказав, що це шоломи хлопців, які пішли на пляж. Я розповіла йому, що ми залишили мопед трохи вище і в нас украли шоломи. На диво, він мене зрозумів (ланкійці говорять англійською майже всі, але на дуже примітивному рівні, і коли намагаєшся пояснити їм щось більш-менш складне — вони зовсім не розуміють).

Охоронець здивувався, замислився. Потім попросив нас почекати і кудись побіг. Через якийсь час прибіг з нашими шоломами — каже, знайшов у джунглях уздовж дороги….

Так і залишилося загадкою — чи то це мафія тут така, щоб платили за паркування (але ми навіть не знали, що там унизу є парковка, і парковка коштує копійки). Чи то просто хтось краде шоломи і звалює їх у джунглях, а потім увечері вивозить і кудись діває. Ми дали охоронцеві 200 рупій на знак подяки за те, що він знайшов наші шоломи (навіть попри те, що він, можливо, заодно з тими, хто їх краде, інакше як би він їх так просто і досить швидко знайшов у джунглях). Але охоронець точно не крав їх, звісно, і виглядав він дуже засмученим і здивованим, коли ми йому розповіли про крадіжку, тож, можливо, він і не причетний. Він навіть грошей не просив, Вовчий сам вирішив його віддячити. Задоволені тим, що ситуація вирішилася, ми рушили в путь.

По дорозі заїхали в місцевий ресторан навпроти автостанції в Галле, ціни там чомусь виявилися такими ж, як у туристичних місцях (а може, у них спеціальне меню для туристів, бо ми помітили, що всі місцеві приходили й замовляли їжу взагалі без меню). Зате котту приготували дуже смачно і не гостро, тільки дуже солоне :) Ми просто об’їлися однією порцією котту.

Форт у Галле хороший. Усередині стін вузенькі вулички з симпатичними будиночками, ресторанчиками, сувенірними крамничками. Дуже нагадує якесь невелике морське європейське містечко. Ми трохи погуляли по стінах форту. Вуличками гуляти було спекотно, і ними носяться тук-туки з мопедами. Тож ми вирішили їхати додому.

Увечері на заході сонця плавали на нашому пляжі. Вовчий усе виглядав черепаху, але так і не знайшов.