День 10: 10 жовтня

Спочатку дорога йшла через долину з аргановими деревами. На одному з них я помічаю кіз. Я дуже хотіла побачити це наживо — кіз, що пасуться на дереві, думала, таке буває тільки на картинках в інтернеті. Але ось і ми самі стали очевидцями цього. Видовище дивовижне. Причому нам так пощастило: буквально через пару хвилин після того, як ми зупинилися й встигли пофотографувати кіз на дереві, хтось голосно їх покликав, і вони почали прудко спускатися з дерева та кудись бігти.

Далі наш шлях лежить через гірський перевал, знову по гірських серпантинах. Навколо просто заворожливий пейзаж. Ґрунт тут переважно яскраво-червоного кольору. Проїжджаючи повз ці червоні схили, здається, що ти на іншій планеті.

Дорога тут вузька, і Вовчому весь час доводиться з’їжджати на узбіччя, пропускаючи зустрічні машини. Машин тут небагато, але все одно трохи втомлюєшся від такої їзди. А ще тут дуже багато крутих поворотів, їдемо повільно. Помітно холодає.

По дорозі відвідуємо відновлену мечеть 12 століття. Мечеть зачинена, але господар кафе, розташованого біля мечеті, відчиняє масивні двері, і ми опиняємося всередині. Більша частина арок відновлена, але є й оригінальні — з унікальною красивою різьбою

П’ємо чай у кафе, господар подає до чаю частування — домашнє печиво. Їдемо далі.

В Імліль приїжджаємо вже зовсім під вечір. Останні 15 кілометрів до Імліля — дуже погана дорога, до того ж багато машин і маршруток. На маршрутках пересувається місцеве населення. Причому маршрутки забиті вщерть. На дахах теж сидять люди на клунках.

Імліль — це маленьке село з однієї вузької вулиці. Жителі мало не кидаються нам під колеса, намагаючись то чи допомогти, то чи заманити до себе в готель-ресторан. Така наполеглива увага трохи напружує.

Виявилося, що до готелю, який ми забронювали, не можна під’їхати на машині. На жаль, вирішуємо відмовитися від броні. Залишаємо машину на парковці в центрі міста. Тут же заходимо в готель. Ззовні він виглядає дуже гідно, і ми думаємо, що номери тут виявляться дорогими. Але всередині готель виглядає дуже убого.

У номері ліжко, тумба (з хорошого — вікно з дуже красивим видом на гори). Душ і туалет на поверсі. У номері холодно. Але ми все одно вирішуємо зупинитися тут, тому що тут є вайфай, а Вовчому треба терміново попрацювати, і не дуже хочеться зараз ходити шукати житло.

Поки Вовчий близько години спілкується по скайпу щодо роботи, сиджу на сонечку на терасі біля готелю, читаю. Шумить річка.
Потім ідемо прогулятися. Вперше за нашу подорож вирішуємо повечеряти в кафе. Ціни тут немаленькі, замовляємо суп, хлібину і кус-кус з овочами та м’ясом — вечеря обходиться нам у 8$.

Повертаємося до нашого спартанського житла. Зате тут гарячий душ. Після такого душу життя налагоджується.