День 3: 3 жовтня

По дорозі нас зупиняє поліція. Один із ментів хитро ховається в кущах із реєстратором швидкості, я помічаю його в останню секунду. Двоє інших стоять трохи далі, десь за пару кілометрів, і ловлять порушників. Ми їхали 70 км/год замість дозволених 60 — такий вирок. Вовчий їм не вірить. Вони телефонують тому, що з реєстратором, він приїжджає до нас на якійсь попутці. Показує свій прилад. Прилад солідний, навіть зняв відео з нашою машинкою. Усе чітко — на відео видно нас, і ми справді їдемо 70. Багато хто писав в інеті, що поліція не штрафує туристів. Інші писали, що якщо вимагати офіційний чек, вони відпускають. З нами нічого такого не прокатило. Вони не хотіли брати хабар. Тільки офіційний штраф — 450 грн.

Не доїжджаючи до Imsouane, зупиняємося на майданчику, звідки відкривається вид на селище і пляж. Гарно. Підбігають діти й просять грошей незрозуміло за що :)

Приїжджаємо в Imsouane. Це зовсім маленьке село. Його навіть селом назвати складно. Просто будинки серед поля. Якось не затишно. Хоча пляж хороший, багато серферів. Але чомусь залишатися тут не хочеться. Вирішуємо їхати далі, у містечко Taghazout. Його теж багато хто хвалив. Подивимося, що нас там чекає.

По дорозі зупиняємося в кафешці випити чаю. Поки чекаємо чай, Вовчий купує круглу хлібину і банани в крамниці неподалік. Чай у Марокко дуже смачний, зелений. Вони кладуть цілий пучок м’яти, від чого він має неймовірний запах і смак. Наливають чай з висоти в маленькі скляні стаканчики. Марокканці, мабуть, п’ють його дуже-дуже солодким, бо нам принесли два величезні куби цукру.

У чайній багато відвідувачів — одні чоловіки різного віку. Ми сидимо за столиком на вулиці, спостерігаємо за життям містечка.

Далі їдемо вздовж океану. Проїжджаємо кілька пляжів. На одному з них вирішуємо зупинитися і спробувати поплавати. На пляжі самі місцеві. Панянки плавають повністю одягнені — хто в джинсах і футболці, хто в паранджі. Почуваюся трохи ніяково в купальнику.
Вода спочатку здається крижаною. Але потім звикаєш, і ми навіть плаваємо, класно. Сонце вже готується до заходу. Якщо потрапляєш у сонячну доріжку — вода відчутно тепліша, так дивно.

Вже на заході приїжджаємо в Taghazout. Поки намагаємося знайти парковку, до нас підходить місцевий хлопець. Питає, що ми шукаємо. Вовчий каже, що нам треба житло. Хлопець помітно пожвавлюється і каже, що він нам допоможе. Ми йдемо за хлопцем і потрапляємо на вуличку просто на березі океану. Це містечко мені подобається. Воно схоже на справжнє маленьке місто. Будиночки нависають над океаном. Тут повно милих кафешок. І атмосфера дуже приємна.

Спочатку нам показують дуже просту кімнату. Потім дуже дорогі апартаменти. Потім хлопець комусь телефонує і каже, що треба почекати 20 хвилин, і він нам покаже те, від чого ми не зможемо відмовитися. Чекаємо, хлопчина ходить із нами по пляжу.
Приходить господар житла. Це виявляється велика квартира, з кухнею, спальнею і вітальнею. А головне — з балконом і приголомшливим видом на океан. А ще цей будинок розташований прямо на березі океану. Тож хлопчина мав рацію — ми не можемо від такого відмовитися. Ба більше, вирішуємо зупинитися тут на дві ночі замість однієї.

Поселення в готель, звісно, затягнулося. Але воно того варте.
Трохи пізніше робимо вилазку в містечко. У крамниці купуємо м’яту, яйця і хліб. У сусідній крамниці купуємо печиво. Печиво тут продають поштучно.
Вечеряємо на балконі під шум океану. Їмо салат із тунця, оливки та хліб. П’ємо потроху марокканське вино (те, що ми купили вдруге, виявилося більш-менш). А потім м’ятний чай із печивом. Клас!