Озеро
Десь на півдорозі зупиняємося в невеликому містечку випити чаю. Містечко дуже колоритне й багатолюдне. Сідаємо в кафе за столиком на вулиці, замовляємо чай і спостерігаємо за життям містечка.
Марокко, 2018
День 23: 23 жовтня
Імільшиль - Фес
Марокко, 2018
Маршрут
Вранці я сходила до керуючого нашим готелем і запитала, чи є в нього свіжий хліб. Керуючий кудись побіг, а через пару хвилин повернувся з тарілкою смачних теплих коржів. Так у нас вийшов чудовий сніданок.
Сьогодні весь день їдемо-їдемо. Одразу при виїзді з Imilchil проїжджаємо велике красиве озеро. А навколо — ні душі. Абсолютний спокій.
Життя в містечку йде своєю чергою
Кудись ведуть кіз
Проїжджаємо місто Іфран. Його називають марокканською Швейцарією. Тут знаходиться гірськолижний курорт. Саме місто взагалі не схоже на Марокко. Відчуття й справді таке, ніби їдеш десь у Європі. По обидва боки від дороги — красиві великі особняки.
Сьогодні зранку було ясно, але поступово набігли хмари, і ось ми в’їхали у величезну хмару. Видимість дуже погана. Зустрічні машини й дерева виринають раптово, атмосфера як у фільмах жахів.
Машини їдуть повільно. Ледве видно машину, яка їде перед нами на відстані кількох метрів. Ми так їдемо нескінченно довго. Здається, що ця хмара ніколи не закінчиться. Але тут раптово прояснюється. Відчуття таке, ніби хтось протер скло запітнілих окулярів. Світ починає повільно проявлятися. Ми прискорюємося.
Але у Фес усе одно в’їжджаємо, коли вже майже стемніло. Тут величезна кількість машин. Дуже багато таксі. Культура водіння відсутня геть. Ледве-ледве через затори й нескінченні світлофори прибуваємо до стін медини. Паркуємо нашу машину й ідемо шукати готель.
Медина — так у Марокко називають стару частину міста, найчастіше оточену стіною. У медині дуже вузькі вулиці, і єдиний вид транспорту там — осли (правда, потроху починають просочуватися й мопеди, на жаль). Наш готель теоретично знаходиться одразу при вході до медини. Ми спеціально так його обрали, щоб не дуже далеко йти від парковки.
Готель розташований у ріаді — це типовий марокканський будинок із внутрішнім двориком, у який найчастіше виходять вікна кімнат. Внутрішній двір дуже красивий. По центру висить чудова бронзова люстра, інтер’єр доповнюють м’які дивани й столи зі скатертинами. Ми сідаємо, нас огортає тепле світло медового кольору, приносять м’ятний чай із печивом — частування для гостей, що щойно прибули.
А кімнатка в нас дуже бідненька, крихітна, у ній тільки ліжко й шафа. Після такого чудового внутрішнього двору вона здається насмішкою, Вовчий припустив, що раніше це була кімнатка прислуги.
Кімнатка. Фото внутрішнього двору, на жаль, немає.
Уже зовсім стемніло, але ми все одно вирішуємо трохи пройтися. На вулицях безлюдно. Усе зачинено, працюють лише поодинокі крамниці з сонними продавцями. Купуємо хлібчик і повертаємося в номер.