Невдовзі гори й зовсім зникли, і за вікном почався похмурий пейзаж. Безжиттєві поля, похмурі села з мертвими недобудованими будинками.
Житло в Taroudant ми забронювали через Airbnb, це виявилася квартира, розташована в триповерховому будинку за межею міста. Посеред поля почали будувати новобудови. Може, з часом там стане непогано, але зараз атмосфера трохи похмура.
Ми не могли зрозуміти, який із будинків нам потрібен. Додзвонитися до господаря не вдавалося, і ми просто їздили ґрунтовими дорогами (мабуть, через те, що це новий район, нормальних доріг там поки не зробили) між новими будинками. І тут з одного з них вийшла дівчина й сказала, що це вона господиня і що вона нас чекає.
Нас поселили в невеличкій квартирці на першому поверсі. Там було одне віконце під стелею в спальні, кухня і вітальня залишилися без вікон, і через це там було дуже душно. Але загалом квартира була непогана, усе було новеньке, видно було, що господарі старалися облаштувати її як могли.
Дівчина принесла нам м'ятний чай і арахіс. Ми перекусили й поїхали гуляти містом.
Стара частина міста оточена стіною завдовжки 6 км. Кажуть, це одна з найбільш збережених міських стін у Марокко. Стіна виглядає дуже красиво — велична, із зубчиками та аркоподібними воротами.
Ми запаркували машину під стіною й вирушили гуляти.
У старому місті шум і гам. Пізніше стало зрозуміло, що ми не зробили жодної фотографії в місті — ні рожевої міської стіни, ні старого міста. Навіть не знаю, чи змогли б фотографії передати ту атмосферу… Тут було дуже шумно, дуже людно. Я одразу ж згадала Індію, де зазвичай вулицею треба було продиратися, спокійно ходити там не виходило.
У повітрі змішалися різноманітні запахи — смажених сардин, спецій, курей-гриль, бензину, солодких пончиків. Вузькими вуличками снували люди, велосипедисти, мопеди.
На головній площі перед мечеттю ми купили щось, схоже на млинець, і сіли випити чаю в кафешці за єдиний вільний столик. Чайні тут дуже популярні. За іншими столиками, як і завжди, сиділи самі чоловіки, теж пили чай і розмовляли. Я вже трохи звикла до цього абсолютно чоловічого оточення і почувалася не так ніяково, як у перші дні.
Ми теж спостерігали за життям міста. Тут багато молоді. Дівчата здебільшого покривають голову хустками, але трапляються дівчата і без хусток, а деякі й зовсім одягнені в обтислих джинсах, що тут, серед парандж, виглядає вельми зухвало. Вовчий вважає, що в дівчини без хустки на голові тут немає шансів знайти гідного чоловіка…
Поки ми пили чай, сонце сіло і стало стрімко темніти. Час було вибиратися з міста. Ми вийшли за межі старого міста через інші ворота й до машини йшли вздовж стіни зовні. Тут дуже цивільно і добре зроблено — широкий тротуар, пальми, ліхтарі. Гуляє багато народу.
По дорозі купуємо марокканську диню. Диня солодка, але тверда й хрустка, як огірок.
