Гори
Марокко, 2018
День 15: 15 жовтня
Імліль - Айт-Бен-Хадду
Марокко, 2018
Маршрут
Сьогодні у нас довгий переїзд з Імліля до Айт-Бен-Хадду. Дорога чудова, одні гори за вікном змінюються іншими. Піднімаємося на перевал, висота 2250 метрів. Навколо куди не глянь — гори, гори. Ніколи б не подумала, що в Марокко стільки гір. Дорога через гори дуже хороша. Її частково ремонтують і розширюють. Тому просуваємося повільно.
Кілька разів зупиняємося, щоб сфотографувати пейзажі. Їмо марокканські яблука. Яблука тут дорожчі за апельсини, але мені так хотілося яблука ще з гір. Яблука непогані, але українські кращі.
Їмо яблуко
З’їжджаємо на вузьку дорогу, що веде до фортеці біля села Telouet. Дорогу активно ремонтують, часто їдемо просто по гравію або ґрунтовці. Машин майже немає, їдемо зовсім самі. Навколо червоні гори, пейзаж неймовірний.
Селище Telouet зовсім невелике й дуже дике. Фортеця здається зовсім зруйнованою. Спочатку гуляємо навколо фортеці. Потім знаходимо вхід усередину.
Вхід до фортеці
По темними вузькими сходами піднімаємося на другий поверх. Проходимо нічим не примітними коридорами і тут, нічого не підозрюючи, потрапляємо в справжню казку… Це важко описати словами та й фотографії, як завжди, не передають усієї величі цього місця.
Отже ми потрапляємо до зали, стіни прикрашені кахлями та різьбленими орнаментами. Стелі, двері та ставні - дерев'яні, красиво розписані. У головній залі в стелі велике вікно, сонячне світло струмує згори, надаючи всій цій красі ще більшої чарівності.
Основна зала
Стіни прикрашені кахлями
Кожна маленька деталь — це окремий шматочок
Різьблення на стінах
Взагалі все це здається неймовірним. Як може таке бути серед усього цього розруху? Ми тут зовсім одні. Я ходжу колами з однієї зали до іншої (а їх тут усього три таких красивих), намагаючись увібрати цю красу, запам’ятати її, усвідомити. Але це просто неможливо. Занадто багато деталей, занадто все це надзвичайне. Навіть не знаю, як можна придумати й створити таке. І чому зараз усе настільки спростилося? І це вважається нормальним? Чи таке великолептя — це непотрібна розкіш?
Основна зала
Другий зал
Вид із даху фортеці
Час у фортеці пролітає непомітно. Йти зовсім не хочеться, але треба їхати далі. Уже наближається година заходу сонця.
Ми далі просуваємося дорогою в бік Айт-Бен-Хадду. Як сказав Вовчий — сама ця дорога настільки мальовнича, що цілком може бути пам’яткою.
Дорога,,,
Шкода, дуже швидко темніє. Ми саме проїжджаємо каньйон, але вже майже нічого не видно. Дорогою трапляються зовсім невеликі села з кількох будинків. Усе зачинено, і лише в деяких будинках горить світло. Вперше ми їдемо в Марокко в суцільній темряві. До готелю приїжджаємо зовсім пізно. Хлопець на ресепшені каже, що ресторан уже не працює. Ми заселяємося і їдемо до найближчої крамниці за консервами, хлібом і яйцями на вечерю.