Ес-Сувейра
Марокко, 2018
Прокинулися о 12-й за місцевим часом. Оце так, проспали 12 годин — зовсім втомилися.
Снідаємо місцевими персиками, нектарином і жовтими сливами. Фрукти всі смачні, особливо сливи :)
Наша вітальня
Їдемо гуляти в місто. Не доїжджаючи до центру, паркуємося, далі пішки.
Старе місто в Марокко називають медина. Там вузькі вулички й немає автомобілів.
У медині класно, чомусь зовсім не спекотно. Продають усяку всячину - фініки, вироби зі шкіри, розписні тарілки.
Вовчий розглядаємо тарілки
Пахне океаном, рибою, спеціями та якоюсь їжею. Взагалі Марокко навіть близько не Індія. Тут зовсім не смердить і майже не брудно. Марокканці взагалі не настирливі. Можна спокійно підійти до будь-якої крамниці й розглядати товар. Продавець чемно привітається французькою (Бонжур, мадам) і терпляче чекатиме. Усюди лежать коти. Безцільно блукаємо вулицями. Тут спокійно можна пересуватися, людей небагато. (В Індії зазвичай продираєшся крізь натовп людей)
Вуличка в медині, будиночки переважно білого кольору
Ще одна вуличка
Доходимо до форту. Із стін видно океан. Тут сильний вітер. У небі ширяють чайки.
Океан
Площа перед портом
У медині багато кафешок, але ціни не маленькі. Шаурма, наприклад, навіть не в кафе, а просто так коштує 75 грн, чай — 30 грн. Вовчий згадує, як на Шрі-Ланці ми заходили в будь-яку місцеву кафешку, замовляли чай і булочки й навіть не питали, скільки це коштує, — бо це завжди було дешево. Марокко — це не Азія.
Вирішили спробувати місцеву коржину під назвою harcha (вдома прочитала, що її роблять на основі манки). Виявилося дуже смачно!
Коржик із манки
Обідати їдемо додому. По дорозі заїжджаємо в карефур. Вирішуємо дати останній шанс марокканському вину. Купуємо ще оливок і шльопанців. Свої ми забули взяти, а без шльопанців тут погано.
Чергове марокканське вино виявилося кращим за вчорашнє, але теж не дуже, на межі — пити можна... Зате об’їдаємося оливками і персиками.
