День 17: 17 жовтня

Дорога веде через фініковий гай. Зупиняємося, щоб пофотографувати фінікові пальми. Більшість пальм дуже високі, грона фініків висять поза досяжністю. Вовчий знаходить невисоку пальму і зриває кілька достиглих фініків — смачно!

За кілька кілометрів від містечка Агдз є пам’ятка — ксар (фортифіковане село) Tamnougalt, збудований у 16 столітті. Ще на повороті до села нас запримітив дядечко на велосипеді й почав енергійно махати руками, показуючи нам шлях. “Не інакше гід” — кажу Вовчому.

Дядечко показав місце для паркування, а потім провів до парадного входу в село. Вхід платний (хоча про це ніде не написано, просто так даєш гроші цьому дядечкові на велосипеді, що тут у Марокко є звичною справою…). Щоправда, варто зазначити, що цього разу дядечко-гід виявився навіть непоганим. За свої послуги гіда він захотів багато грошей, тож ми відмовилися. Але він усе одно провів нас вузькими заплутаними вуличками ксару. Ксар збудований із саману. Ґрунт тут особливого відтінку, злегка рожевуватий, і село в них вийшло таке саме.

У ксарі напівтемрява й прохолода, ми так вирішили, що це спеціально так будували — щоб урятуватися від спеки та палючого сонця. Уздовж вулиці невеликі двері — вхід до житла. У деяких таких оселях і досі живуть люди. Їм сюди навіть провели воду й електрику. Ми заходимо в один такий дім, і гід із холодильника (тут навіть є холодильник!) дістає коробочку свіжих фініків. Каже: “Не хочете підтримати місцеву сім’ю? Це вони сьогодні зібрали фініки, найсвіжіші”. Купуємо фініки, вони коштують дорожче, ніж на базарі. Але гід запевняє, що ці фініки найкращої якості, у чому я сумніваюся. Він розповідає, що тут фініки — дуже важлива частина раціону. Люди їдять їх із молоком.

Ще трохи поводивши нас по селі, гід пояснює, куди нам іти далі, а сам зникає.
Ми просуваємося вулицею всередині ксару. Заходимо в одні з великих дерев’яних дверей і всередині житла знаходимо напівзруйновані сходи, якими піднімаємося на дах. Звідси видно оазу з фінікових пальм і зруйновані будинки ксару.

Їдемо далі, пейзаж знову вражає. Тут серед кам’яної пустелі височіють над землею гори таких дивних форм. Здається, що хтось налив їх із неба.

До Нкоба приїжджаємо під вечір. Без труднощів знаходимо наш готель. Цього разу ми живемо практично в будинку разом із місцевим населенням. Їхній дім займає велику територію — половина відведена для туристів. Тут внутрішній дворик у центрі з пальмою. Будинок збудований із того ж саману, справжня хата-мазанка. Кімнатка простенька. Дуже багато мух, вони просто дошкуляють.

Йдемо прогулятися Нкобом. Це селище зовсім невелике, зате кажуть, що тут можна нарахувати 45 касб.