Пхукет-Янгон
Азія 2016
Сьогодні вночі у нас літак до М’янми. О 12-й ми виселилися з готелю, мопед нам треба було віддати о 3-й годині дня. Можна було з’їздити на пляж, але до красивих пляжів їхати далеченько і трьох годин не вистачило б, тож ми просто сиділи в кафе біля готелю, їли куплені в сусідньому магазині йогурти й спостерігали за світом.
Час промайнув досить швидко, тож ми сіли на мопед і поїхали до міста Пхукет, повертати нашого двоколісного друга. Пхукет — якийсь дивовижний місто: там усе так незрозуміло й заплутано, я ніяк не можу запам’ятати жодних орієнтирів, і ми весь час приїжджаємо туди наче вперше й заново все шукаємо.
Так сталося і цього разу: ми не могли знайти дядечка, у якого брали мопед, їздили вулицями туди-сюди, але потім якось випадково все-таки його знайшли. Мопед здали. Тепер треба було поїсти й доїхати до аеропорту. Автобус до аеропорту відходив з автобусної станції, яка знаходилася приблизно за 1,5 км від місця, де ми здали мопед. Ми вирушили в дорогу. На автостанції знайшли розклад автобуса, вирішили пошукати кафе. Кафе знайшлося швидко, недалеко від станції, нас там смачно й дуже ситно нагодували.
Обід у кафе біля автостанції
У призначений час приїхала маршрутка, ми сіли й поїхали в аеропорт.
Аеропорт Пхукета, мабуть, найлюдніший із тих, де я бувала. Туди-сюди снували натовпи людей, усюди було чути російську мову. Ми пройшли реєстрацію, після якої довелося стояти довжелезну чергу на паспортний контроль у дуже задушливому приміщенні. Одній дівчині від такої задухи навіть стало зле — вона знепритомніла й упала на підлогу…..
П’ємо чай в аеропорту Пхукета
Зате після цього на нас чекала винагорода у вигляді зали очікування з безкоштовною холодною та гарячою водою. Ми зробили чай, дістали печиво і стали чекати — наш рейс був о 12 годині ночі. Тут був безкоштовний інтернет, тож час промайнув швидко.
До Янгону ми летіли з пересадкою в Бангкоку. Чекати рейсу Бангкок-Янгон треба було 6 годин. У Бангкок ми прилетіли о першій ночі, аеропорт у цей час був такий тихий, зовсім безлюдний. Усі магазини й кафе були зачинені, ніхто не ходив і не шумів. Іноді траплялися такі ж, як ми, ті, що чекали, вони спали де доведеться — або просто на підлозі, або на кріслах.
Ми вибрали місце біля розеток. До цього часу я стала почуватися гірше. Після літака сильно боліли вуха, до того ж розболілося горло і почався нежить. Почала пити антибіотики.
Я купила води і зробила собі чай. Трохи поспала, Вовчий намагався працювати. І ось ми сидимо в довгоочікуваному літаку Бангкок-Янгон…..
