У селі
Усі люди були чимось зайняті - хтось смажив горіхи, хтось готував незрозумілі штуки для сушіння, хтось годував свиней, хлопці грали рок на гітарі.
Азія 2016
День 53 11 березня
навколо озера Інле
Азія 2016
Маршрут
Вранці їхати було добре, свіжо. Була правда невелика ділянка неприємної дороги з ямами та вибоїнами, але вона закінчилася щойно ми повернули. А далі й зовсім було приємно їхати.
Проїхали повз гарячі джерела у вигляді трьох невеликих басейнів, які тут побудували спеціально для туристів і беруть за вхід по 8$
До села, де мали переправлятися на інший берег озера, доїхали на диво швидко. Десь за пару кілометрів від села біля нас почали зупинятися водії човнів і пропонувати нас перевезти. Ми поки що відмовлялися, хотілося спокійно погуляти по селу.
Спочатку ми попили чай із смачними смаженими булками в місцевому кафе. Потім з’їздили до пагоди, піднялися на пагорб. Потім пішли гуляти по селу.
Щось сушиться, так і не вдалося розгадати, що це
Повернулися в центр села, де думали знайти причал, але до нас знову підійшов водій човна і навіть скинув ціну — тож ми погодилися плисти з ним. Він повів нас вузькою стежкою до початку каналу, де стояв його човен. Водій допоміг затягнути велосипеди в човен, і ми попливли на інший берег озера, повз будинки на палях, сільський магазин, городи.
З іншого боку озера теж село. Тут човни причалюють до довгого пірса. Ми йшли-йшли по ньому. З одного боку були плавучі городи, де порались люди — просто з човнів доглядали за своїм господарством.
Довгий пірс
Стало вже спекотно, було близько полудня. Ми думали піти на гору до монастиря, але я зрозуміла, що в таку спеку туди не дістануся. Тож ми трохи посиділи в тіні та прохолоді іншого монастиря, у центрі села. Потім поїхали у зворотний бік — у бік нашого дому.
По дорозі заїхали подивитися на виноробне виробництво. Тут вирощують виноград на пагорбах і роблять вино на невеликому заводику. Усе це знаходиться на пагорбі, ми задихалися, поки дійшли. Там же є ресторан, де ми спочатку із задоволенням випили прохолодної коли.
Тераса ресторану, вдалині видно виноградники
Ми дуже вчасно приїхали, якраз вийшов працівник заводу і повів усіх охочих показати, як влаштований завод.
Тут, як і всюди, були металеві великі ємності для вина, трохи дубових бочок, виставлених напоказ. Щоправда, екскурсовод сказав, що червоне вино вони таки витримують у бочках у підвалах пару років.
Виробництво вина, італійські бочки
Був там ще апарат, який наклеює наклейки на пляшки. Я відклеїла з нього наклейку для колекції Вовчого.
Тепер у колекції Вовчого буде наліпка від м’янмарського вина
Вино тут дуже дороге, мінімальна ціна за пляшку — близько 250 грн. Екскурсовод сказав, що оскільки місцеве населення вино не п’є, а експортувати його поки що не вдається — усе вино споживають туристи.
Екскурсія була зовсім коротенькою, зате в ресторані за 3$ можна було спробувати 4 види вина — совіньйон, мускат, шераз і якесь напівсолодке (наливають вина зовсім по трішки). Вина пахли дуже класно, на смак мені дуже сподобалося червоне — терпке, як я люблю. На диво, біле напівсолодке теж сподобалося, а от мускат і совіньйон здалися занадто кислими.
Дегустуємо
Ще ми замовили піцу, яка виявилася навіть смачною.
Смакота
До села від виноробні недалеко. Ми здали велосипеди й пішли відпочивати в готель.