Наш новий готель, тут нас зустрічають слоники з рушників
Поїхали шукати, де тут можна поплавати й поїсти. Поїли в якійсь місцевій забігайлівці, рис із куркою — було на диво дуже смачно.
У планах у нас було відвідати пару пляжів. Перший виявився недоступним — там збудували готель, шлагбаум, охоронець сидить і нікого не пускає. З наступною бухточкою така сама ситуація — тільки інший готель окупував берегову лінію… Доїхали до великого пляжу, який виявився зовсім не пляжем, а чимось середнім між рибним ринком і причалом.
Так дивно — пісок є, море є, але плавати ніякого бажання не виникає. Сильно смерділо рибою. Усі щось купували. Я, мабуть, ніколи не зможу цього зрозуміти. Як можна купити мертвого восьминога й радіти цьому, ще й просити його засмажити….. Я не те щоб не можу їсти смажену рибу, я про інше — просто сам процес — ходити по рибному ринку, де страшенно смердить, дивитися на мертвих риб, щось вибирати, купувати… Увесь цей процес вводить мене в оману. Напевно, я просто не звикла так, не привчена до такого.
Ну та гаразд. Вирішили пройтися далі по пляжу, до кам’яних брил — у надії, що там вдасться поплавати. Йшли, йшли. Потім я послизнулася й упала на каміння, забруднила свою улюблену білу спідницю кров’ю. Вовчий прополоскав її у воді, і ми поїхали додому. По дорозі купили ваніш, який уже вдруге за цю подорож рятує мою спідницю.