Азія 2016

День 47 5 березня

Тхази-Калев

Азія 2016

Маршрут

Наш поїзд відправлявся о 7 ранку, а на вокзал ми думали прийти близько 6, щоб купити квиток. Тож вставати довелося рано. В принципі ми й не спали всю ніч.

Спочатку чомусь не спалося, а потім десь о третій ночі голос із гучномовця почав читати, мабуть, молитви — я думаю, готель знаходиться прямо біля мечеті, бо було таке відчуття, що цей голос кричить тобі просто у вухо. Голос був настільки противний, що хотілося кинути в нього чимось важким. Іноді голос замовкав і вмикали веселу музичку. Так тривало доти, доки ми не встали й не вийшли з готелю… Я не знаю, як там люди живуть у цих будинках…

Господиня готелю дала нам із собою два яблука і воду — в дорогу. Було ще темно, коли ми вийшли з готелю, в небі висів яскравий місяць. Уздовж дороги спали собаки — добре, що вони тут майже всі добрі. До вокзалу дійшли швидко.

Вокзал у Тхазі. Люди спали просто на платформі.

Купили квитки. Поїзд знову затримувався. Зустріли світанок на вокзалі. Попили кави. А поїзда все не було. Замість 7 ранку поїхали о 9. Цього разу квитки в нас теж були у вагоні вищого класу, але зовсім не такому красивому.

Крісла в цьому дивному вагоні крутилися на 360 градусів - тож вагоновожатий повернув наші сидіння так, щоб ми не сиділи обличчям до обличчя до м'янмарців. Він метушився, бігав за молотком, а потім за викруткою - виглядало все це дуже кумедно. Крісла були зручні, м'які, хоч і трохи погойдувалися - мабуть, через те, що їх крутять туди-сюди.

У поїзді Тхази-Калев

Це була вузькоколійка, вагончик іноді хиляво з боку в бік. Ми їхали вгору, набираючи висоту, дуже повільно — близько 12-15 км на годину. Залізницю проклали через ліси, тож ми часто їхали ніби в такому вузькому тунелі, чіпляючись за гілки, і у вікно не було видно нічого, крім непрохідних хащів.

Гори за вікном

Через те, що іноді були круті підйоми в гору, ми пару разів їхали таким ніби зигзагом: спочатку поїзд заїжджав уперед, потім ніби здавав назад у гору, потім знову вперед. Як по серпантину, тільки з залізної дороги.

Село вздовж дороги.

Проїжджали маленькі, дуже бідні села.

На одній із станцій поїзд поливали водою - мабуть, сильно перегрівся.

І ось, через 6 годин шляху, і лише ми дісталися до нашого пункту призначення на сьогодні, містечка Калев, розташованого на висоті 1300 метрів над рівнем моря.

Містечко Калев, вид із нашого балкона на центр міста

Містечко це популярне серед туристів тому що з нього вирушають у походи через поля-гори-села до озера Інле. Ми спочатку теж думали піти в такий похід, але потім передумали коли побачили які тут гори.

Тож ми просто вирішили тут заночувати, подивитися що це за містечко. Від вокзалу до готелю було недалеко, тож ми пішли пішки. Нас швидко поселили в один із найкращих номерів готелю - з вікнами і балконом, з видом на місто.

Їли в сусідньому кафе, знову їли салат із зеленого чаю і вермішель з овочами. Салату ми вже об'їлися, він смачний але їсти його так просто дуже складно - він якийсь дуже жирний, концентрований.

Забралися сходами на пагорб - так виявився монастир із монахами і гарний вид на місто. Калав виявився маленьким містечком, тож однієї ночі тут цілком достатньо. Ми ще трохи поблукали вулицями містечка, а потім пішли в готель.

Дуже хотілося спати після безсонної ночі, тож ми лягли о 8 вечора і проспали до 8 ранку без задніх ніг.