Янгон
Азія 2016
У Янгоні на нас чекала чергова довга черга — служба імміграції перевіряла візи та паспорти. Усе це затягнулося ще щонайменше на годину. Я втомилася й ледь стояла на ногах. Ми думали поїхати з аеропорту громадським транспортом, але Вовчий сказав, що я ледь жива, і ми замовили таксі, щойно зі службою імміграції було покінчено. Я й справді була не в найкращій формі. Після другого літака вуха ще більше заклало, і було дуже погано все чути. На таксі ми доїхали до готелю. У М’янмі дуже багато машин, ми весь час стояли в заторі.
У готелі нас одразу ж поселили в кутову кімнату з двома вікнами. Кімнатка була дуже маленька, але світла. Щоправда, після хоромів у Таїланді було незвично.
Після душу ми миттєво заснули, а коли прокинулися, пішли гуляти.
Ми живемо на центральній вулиці лише на самому початку. До самого-самого центру треба було йти пішки приблизно 2 км. М’янма мені чимось нагадала В’єтнам і Індію. Вона дуже самобутня, зовсім не туристична. Більшість чоловіків тут замість штанів ходить у довгих спідницях-простирадлах, обгорнутих навколо стегон. Навіть будівельники працювали в таких спідницях. Жінки майже всі мажуть обличчя тханакою — такою пастою, яка допомагає від сонця і вважається прикрасою.
Чоловіки в спідницях у Янгоні
Центральна вулиця - це суцільний базар, власне як і в усій Азії. Продають їжу, фрукти-овочі, речі, електроніку, пульти, усяку всячину. Людей багато, але всі вони добрі, відкриті. Тут зовсім не так шумно, як в Індії. Продавці зовсім ненав’язливі. Мені тут подобається.
Базар на центральній вулиці. Жінка з тханакою на щоках продає фрукти
Хотілося їсти. На кожному кроці продають якусь їжу, але так одразу складно збагнути, чого хочеться. Були тут такі пиріжки — самоси — як ми їли в Індії. І всякі інші смажені штуки. Але ми вирішили поїсти рис із підливою. Місцеві здебільшого їдять на вулиці за низькими столиками. Завжди, в усіх закладах на столі стоїть термос зеленого безкоштовного чаю і чисті чашки, пий скільки хочеш. Це країна точно для мене :) Рис був непоганий, у М’янмі їжа вся дуже жирна.
Парк у центрі Янгона
Ми дійшли до центру у вигляді пагоди в колі. Тут же знайшли парк — дуже затишне миле місце. У парку місцеві гралися з дітьми, на траві сиділи молоді парочки — атмосфера настільки приємна й розслаблююча, що ми теж умостилися на траву. Їли пиріжок, куплений дорогою, який виявився дуже смачним. Я його майже весь сама з’їла, Вовчий сказав, що він об’ївся рисом — от і чудово.
Ми посиділи, поспостерігали за місцевим населенням — вони дуже люблять дітей, усі дуже веселі. Мені здалося, що вони виглядають молодшими, а може, так здається через те, що вони всі низенькі й худі. Але в усіх усе одно якісь дитячі обличчя.
Будівля, збудована англійцями, у жалюгідному стані
Тут же біля парку стоїть дуже красивий будинок із темно-червоного цегли, збудований англійцями.
Вечоріло, і все навколо освітилося чарівним малиново-оранжевим світлом. Ще трохи посидівши: ми вирушили назад до готелю, шлях, чесно кажучи, неблизький.
Дорогою купили велику грушу і дольку кавуна. Кавуни тут величезні, овальні. І продають їх не поштучно, а вже порізаними.
