День 43 1 березня

Зрештою ми дійшли. Було лише 12 година дня, але від такої прогулянки я вже зголодніла й утомилася. Купили квитки в парк по 5$ з душі й одразу ж пішли в ресторан.

У ресторані було красиво - дерев'яні столи, вид на сад і ставок, ціни на їжу були більші, ніж зазвичай, але не набагато. Ми відпочили й наїлися, тепер можна і гуляти.

Спочатку ми знайшли виставку дивовижних скам’янілих дерев. Мене це дуже вразило, як дерево перетворилося на красивий різнокольоровий камінь. Я такого ніколи раніше не бачила. Там стояли величезні шматки дерева, тільки холодні на дотик і ніби вкриті товстим шаром різнокольорового лаку, навіть не знаю, як це правильно описати.

Там були шматки наполовину відполіровані, гладкі й блискучі та різнокольорові. А друга не відполірована половина була схожа просто на шматок дерева, там навіть залишилася структура дерева — його прожилки й у них кристалики мінералів.

Таке дерево створюється протягом мільйонів років, лежачи у воді. Вода вимиває з нього целюлозу і заміщує її мінералами - так дерево перетворюється на камінь (я все це прочитала потім у вікіпедії).

На фотографіях нічого не видно на жаль, не видно які великі ці кам'яні дерева і яка в них красива форма - у всіх із плавними лініями. Не видно красивого візерунка і яскравих барв. Ми там довго-довго ходили, милувалися цим дивом природи.

Потім пішли по дерев'яній стежці через ліс і вийшли в бамбуковий гай. Тут було дуже багато видів бамбука судячи з таблички. Потім почався сосновий ліс, прямо як на київському морі.

Невдовзі ми дійшли до пташника.

Там були красиві різнокольорові папуги в клітках, птах, що говорить, якого ми вже зустрічали в Таїланді. А ще там було багато павичів і така дивовижна птаха, яка їла дерево. У неї були смішні волохаті лапки, і вся вона була дуже кумедна, з величезним дзьобом. Вона смішно бігала по паркану і перестрибувала з гілки на гілку — птахи там майже на волі, якщо не враховувати сітку над головою.

Ще в болоті стояла дивна птах, схожа на кам’яну статую. Вона стояла без руху на одній нозі й лише час від часу видавала дуже гучні звуки (птахи там не підписані, тому я навіть не знаю, як вони всі називаються).

Після пташника ми пішли іншою дерев’яною стежкою, прокладеною через ліс. Там росли величезні дерева. У них були довгі-довгі гілки та великі корені, які стирчали з-під землі.

Ми дійшли до музею метеликів. Тут було безліч метеликів з усього світу, навіть був найбільший метелик.

Мертві метелики — це так собі видовище, але з іншого боку в природі дуже складно усвідомити, наскільки вони красиві, тому що вони майже завжди в русі або їхні крильця складені так, що не видно дивовижного візерунка.

До цього часу ми вже дуже втомилися, але залишалася ще оглядова вежа — туди ми й вирушили. На верхівку вежі їздив ліфт, звідти відкривався вид на весь сад і містечко.

Дивовижним чином ми провели в саду понад 5 годин, коли виходили, було вже початок шостої і треба було якось звідси їхати. Сил іти до готелю пішки зовсім не було. Вийшли ми через інші ворота, і тут не було карет із кіньми. Стояли лише жадібні таксисти. Замість машин у них було щось схоже на мотоцикл із причепом. У ході переговорів скинули ціну з 80 грн до 40, за те що вони довезуть нас до готелю.

Увечері вирішили повечеряти в ресторані нашого готелю. Ціни там виявилися високі, найвищі, які ми бачили за весь час перебування в М’янмі, це було дуже дивно. Але ми замовили два види картоплі й сіли чекати. За деякий час прийшов офіціант і поцікавився, чи не хочемо ми додати рис до картоплі. Ми не одразу зрозуміли, що він має на увазі. Ми сказали, що ні, дякуємо, ми просто хочемо поїсти картоплю.
І тут її принесли. Вовчий прокоментував це так: “Папка мій упав би зі стільця при вигляді такої картоплі”.
Одна зі страв на вигляд навіть була апетитною — шматки картоплі (правда, як завжди, недоготовлені й від цього злегка хрусткі) разом із овочами — усе це тушковане. А от друга страва просто вводила в ступор. Картопля, настругана тонкими вузькими смужками, плавала в якійсь червоній рідині. Загалом це не передати словами, а фотоапарат ми забули в номері — їсти це було дуже складно. Не знаю, як вони примудрилися так зіпсувати картоплю…