День 1 - 9 січня 2015 року

На годиннику 3 година ночі, і насправді вже 10 січня. Ми в Індії.
Чомусь захотілося вести щоденник. Щодня записувати події, що відбуваються зі мною. Не знаю навіщо. Вовчий відмовляє, але всередині мене чомусь стійке бажання писати, скоріше за все, просто для самої себе.
Встали рано, о 6 ранку. Вовчий примудрився з’їсти яєчню на сніданок. А я просто випила кави. Таксі приїхало навіть раніше за призначений час. Є щось особливе в поїздці в таксі, коли за вікном ніч…
Летіли Аерофлотом, з пересадкою в Москві (Шереметьєво). В літаку принесли несмачну каву і бутерброд, який виявився цілком прийнятним. У Шереметьєво між терміналами є пішохідний перехід, дуже зручно. З одного термінала в інший перейшли досить швидко. Перерва між рейсами була невелика, тож скоро ми вже сиділи в літаку побільше, а саме Аербас 330. До Делі з Москви летіти п’ять з половиною годин. Згадалося, що коли летіли минулого року в Бангкок арабськими авіалініями Етіхад, сервіс там був кращий, ніж в Аерофлоті. Проявлялося це більшою мірою в дрібницях. В Етіхада давали великі зручні навушники, у кожного, окрім пледа, була подушка, і одноразова косметичка з берушами, шкарпетками, пов’язкою на очі. Тут був плед і незручні навушники.
Їжа була непогана. Курка з локшиною в якомусь дивовижному соусі. Щоправда, здалося, що вся ця літакова їжа якась несправжня. Подумала, що якби мені запропонували таке їсти щодня — тут і від туги померти недовго. Однак варто зауважити, що шоколадне тістечко на десерт було дуже смачне. Тістечко можна було б їсти щодня.
Стюардеси в Аерофлоті були приємніші, без проблем наливали воду, коли просила.
Час минув досить швидко, поки поїли, потім захотілося спати. Чомусь захотілося послухати щось класичне, вибрала 4 сезони Вівальді — дуже сподобалося.
Потім прилетіли в Делі.
Отримали візу по прильоту. Пройшли паспортний контроль. Забрали речі. Поки отримували візу, наш рюкзак утягнули зі стрічки в загальну купу, ледве його знайшли.
Вийшли на вулицю. Не жарко, +9
Вирішили, що вночі до готелю йти — це занадто, з таксі морочитися було теж трохи стрьомно. Вирішили підійти до більш-менш солідної будочки з написом «Таксі з передоплатою»
Тут же підбіг якийсь чоловічок і почав пропонувати підвезти нас до готелю за 150 рупій. У будочці назвали ціну 250 рупій. Подумали, що з чоловічком зв’язуватися стрьомнувато, замовили таксі в будочці. Тут же нас посадили в машину. Поїхали. Куди їхати таксист не знав. Було незрозуміло, жартує він чи ні. Щось почав вигадувати про туман і заблоковані дороги. Дзвонив у готель, без толку. Все говорив: «Мадам, це вам не Україна. Це Індія»
З горем навпіл завдяки навігатору в телефоні Вовчого виїхали на потрібну нам вулицю, щоправда на зустрічну, і помчали. Миготіли готелі. А нашого не було, таксист явно нервував — мабуть, через те, що їхав не своєю смугою. Вирішили вийти. Таксист перепитав, чи точно ми хочемо вийти на свій страх і ризик. Точно-точно.
Готель не знаходився. Темно, якісь люди щось вантажили. Час від часу траплялися бездомні собаки. Зайшли в перший-ліпший готель запитати, чи не знають вони те, що ми шукаємо. Попався дуже приємний хлопець. Сказав, що не знає. Подзвонив за вказаним номером, йому сказали, що назву в бронюванні вказано неправильно. Це мережа готелів, і наш готель, ймовірно, називається або так, або сяк. Він пояснив, як дійти до найближчого готелю цієї дивної мережі готелів (чому не вказати в бронюванні нормальну назву?.... мадам, це Індія….).
Ми пішли шукати далі.
Тут я випадково помітила готель із схожою назвою. Вирішили зайти. У коробці на стійці реєстрації валялися якісь серветки з назвою з бронювання (тобто з назвою мережі готелів). Я зрозуміла, що ми приблизно там, де треба, щоправда мужик на реєстрації дивився на роздруківку з букінгу як цап на нові ворота.
Кудись дзвонив, не додзвонився. Потім здався, запропонував подивитися номер. Перший номер здався якимось уже зовсім похмурим. Випросили показати ще щось. Другий варіант був трохи кращий, з вікном на вулицю і більший. Вирішили більше не мучитися і залишитися.
Купили питної води. У номері закип’ятили воду кип’ятильником. Зробили каву. Поїли привезене з Києва печиво, яке спік на наше новосілля Катькин Вадим, і батончик натс, який подарувала бабуся.
Потім пішли в душ, який виявився гарячим, ура!
Спати вирішили в спальниках, постіль була якась зовсім у плямах.