Катманду-Похара
Перша подорож до Індії, січень 2015
З готелю ми вийшли на початку сьомої, автобуси відходили недалеко від Тамеля, за 15 хвилин ходьби. Коли ми дійшли до призначеного місця – побачили цілу вервечку туристичних автобусів. Закинувши речі в багажне відділення, ми розмістилися на своїх місцях, які нам показав контролер. До відправлення залишалося ще хвилин 20. Я ходила туди-сюди, купила несмачний чай, зате теплий.
Від Катманду до Покхари 260 км, здавалося б, відстань невелика, але в Непалі такі відстані долаються за 8 годин. Лише годину ми вибиралися з Катманду. Кілька разів зупинялися і підбирали по дорозі якихось непальців.
Коли виїхали з міста, почалися справжні серпантини. Дороги в Непалі дуже вузькі й розбиті. Автобус часто пригальмовував, щоб дати дорогу вантажівкам, що їхали назустріч.
За вікном пропливали різнокольорові клаптики городів, на терасах росла буйно-зелена капуста, будиночки, розкидані по схилах пагорбів. За півтори години автобус зробив зупинку на 10 хвилин, щоб усі охочі сходили в туалет. Ще за півтори години автобус знову зробив зупинку, цього разу на 20 хвилин – щоб усі охочі поїли.
Усі туристичні автобуси, схожі на наш, зупинялися в одних і тих самих місцях. У їдальні набилося багато народу. Їсти момо й вермішель не хотілося. Поїли печиво. Невдовзі гори ніби розступилися, і дорога стала прямішою. Ми почали їхати швидше. Десь 50 км на годину.
Після деякого часу автобус знову зупинився на обід. Ми купили вермішель і поїли на терасі з видом на чийсь городик. У городі на підстилці молилися мусульмани — для мене було великим здивуванням побачити мусульман у Непалі.
Близько третьої години дня ми приїхали до Покхари, висадили нас на автобусній зупинці за 2,5 кілометра від готелю. З нами був наш незмінний супутник — ще один рюкзак, у якому зберігалося добро для гір, тож іти до готелю пішки не було бажання. На таксі ми під’їхали до центру озера, далі таксист везти відмовлявся. Довелося ще кілометр чимчикувати до готелю.
Готель приємно здивував гаряченною водою і хорошим інтернетом.
Але ми думали пошукати інший готель, тож після заселення пішли блукати містом і розглядати житло. Парочка готелів нам припала до душі, але всі вони були зайняті, тож кімнати толком не вдалося подивитися.
Ми поїли в невдалому кафе, де нам принесли маленьку порцію не дуже смачного палак паніра. Тож по поверненню додому пили чай із печивом.
В готелі знайшовся хороший путівник по горах — вивчали його.
