День 38 15 лютого

Вхід на головну площу міста – Дурбар, платний. Ми потрапили на площу вузеньким провулком, але поки розглядали храм, до нас одразу підійшов охоронець і поцікавився, де наші квитки. Квитки ми купувати не хотіли, тому довелося покинути площу.
На площі справді красиво, але в принципі нічого особливого. Тут безліч храмів, таких самих, як ми бачили в Катманду на площі Дурбар і в Бхактапурі.

Далі ми пішли просто гуляти вуличками Патана, які зовсім не такі дивовижні, як у Бхактапурі. Здавалося, що крім площі Дурбар дивитися в Патані особливо нема на що. Мабуть, тому тут небагато готелів і туристи приїжджають лише на день.
По дорозі бачили сувенірні крамниці, де працівники створювали бронзові статуї.

Бачили храм, як ті, що стоять на площі Дурбар, тільки безкоштовний. На невеликому майданчику перед храмом розвели кілька вогнищ, до яких по черзі підходили віряни й палицею ворушили дрова.

Дійшли до великого штучного водоймища, яких тут у Непалі дуже багато.
Водоймище розташоване практично на околиці центру, там ми знайшли популярне серед місцевого населення кафе з момо. Вирішили спробувати смажені момо. Вони були смачні, щоправда нам здалося, що варені кращі (чи звичніші?). Принаймні, чомусь усі місцеві жителі їдять саме варені момо.

По дорозі бачили будинок, у якого залишився тільки фасад, а за ним розрослися дерева. На фасаді збереглися чудові різьблені вікна та старий різьблений дерев’яний балкон.
Близько 4-ї години ми повернулися в готель. У номері було холодно, електрики не було, і ми вирішили трохи відпочити, закуталися в ковдру й заснули… Прокинулися близько п’ятої. З нашого вікна добре видно літаки, що злітають.
Пішли гуляти, пройшлися знову до площі, там посиділи на лавці, спостерігаючи за життям міста. Після Бхактапура Патан здавався якимось метушливим, галасливим. На площі багато продавців солодкої вати, кульок та інших дрібничок. Зустрічаються й туристи з великими фотоапаратами.
Коли почало сутеніти, вирушили на пошуки їжі. Ми відійшли від площі Дурбар і забрели в якийсь район, де живе місцеве населення. Там знайшли кафе, в якому сиділо багато непальців, а ціни були невеликі. З’їли локшину й суп.
Стемніло. Коли повернулися, в готелі вже дали електрику. Щоправда, ненадовго. Ми навіть не встигли закип’ятити воду, як електрику знову вимкнули. Господар готелю сказав, що вимкнули електрику тільки в цьому районі, і коли вона з’явиться, сказати важко.
Мені дуже хотілося чаю. У таких умовах сильно починаєш цінувати електрику. Електрика повернулася за пів години. Ось він, довгоочікуваний чай.
Гаряча вода в цьому готелі була чудова – вона нагрівалася газовою колонкою. Добре пропаривши кісточки, лягли спати.