Бачили, як тітоньки перуть речі в озері.
Перша подорож до Індії, січень 2015
День 18 26 січня
Удайпур
Перша подорож до Індії, січень 2015
Маршрут
Вчора ми напланували собі поїхати в Кумбхалгарх – там знаходиться красивий великий форт. Виселилися з готелю, пішки дійшли до автобусної станції. По дорозі мене вкусила собака, при цьому дуже несподівано. Бездомних собак в Індії дуже багато. На них навіть перестаєш звертати увагу. На вигляд вони всі досить добрі. Ця собака була звичайна, як усі. А коли я проходила повз, вона підійшла і вкусила ні з того ні з сього, я озирнулася, вона дивилася з винуватим виглядом. Вовчий сказав, щоб я помазала ногу санітайзером (пляшечка з рідиною, яку ми прикупили в свій перший день в Індії. Мовляв, вона вбиває всі мікроби, і ми користуємося нею перед їжею, якщо немає можливості помити руки).
На автостанції дядечко у віконці повідомив, що автобусів у Кумбхалгарх немає.
- Автобусного сполучення з Кумбхалгархом немає. Ідіть, питайте у приватних агентствах.
Ми побрели питати у приватних агентств, яких неподалік від автовокзалу виявилася ціла купа. Однак ні в одного з них автобуса в Кумбхалгарх не виявилося… Ну що ж, значить, не судилося.
Жити вирішили в MewariVilla, ми тут жили в наш перший приїзд до Удайпура. Цього разу вибрали найдешевший номер, за 500 рупій. Він був менший, без виду на озеро з номера.
Після заселення пішли гуляти Удайпуром, уже в сотий раз проходячи знайомими вуличками. В Удайпурі ми вже почали орієнтуватися без карти.
Хотіли купити пива в магазині, там дешевше ніж у ресторанах, але всі магазини, де могло бути пиво, були зачинені. По дорозі ми купили мені кофтинку замість моєї туніки – та зовсім порвалася. Спочатку продавець просив за неї 200 рупій, сторгувалися до 100. Кофточка була трохи вигоріла, бо висіла при вході до магазину, але іншої такої в нього не було.
Зайшли в якийсь місцевий парк із непрацюючим фонтаном і дивовижним деревом, на якому висіли дивні плоди у вигляді великих коричневих кабачків. Вовчий знайшов один такий на землі, він виявився таким важким, краще під такими деревами не ходити, дійшли ми висновку.
Потім ми забрели в якийсь зовсім бідний нетуристичний райончик. Вулички тут були вузенькі, то підіймалися вгору, то спускалися вниз… На одній із них нас оточили діти й почали верещати. Тут же активізувалася собака і, мабуть, подумавши, що ми ображаємо дітей, почала на нас гавкати. Гавкала вона голосно й доволі войовничо. Ми поспішили покинути це місце, собака бігла за нами, продовжуючи грізно гавкати. Я намагалася не поспішати й не подавати виду, хоч і було страшно. Вибравшись на більш людну дорогу, пішли далі.
Вовчий вирішив, що більше він по таких забитих квартальчиках не ходок…
З горем пополам дісталися до готелю й спокійно зітхнули.
Пішли на дах нашого готелю, звідти відкривався дуже красивий вид на все місто з озерами, численними місточками та палацами-готелями. Усе місто оточене пагорбами, здалеку було видно напівзанедбаний палац мусонів на одному з пагорбів. Діти запускали повітряних зміїв – улюблене заняття місцевих дітей. Деякі змії ширяли дуже високо в небі.
Трохи пізніше ми пішли їсти до ресторану Lotus, про який прочитали в лонлі плэнете.
Ресторан чомусь перебрався до сусідньої будівлі. Ми видерлися на самий верх, на дах. Було видно, як сонце сідає за горизонт і освітлює мідним світлом міський палац.
Повечеряли коржами чапаті та куркою карі. Уперше за нашу подорож Індією ми їли м’ясо. А ще пили цілий чайничок індійського чаю з красивих білих чашок.