Делі-Катманду
Перша подорож до Індії, січень 2015
Вранці ми вилітали до Катманду. До аеропорту добиралися на метро — дуже зручно. Пішки з Мейн-базару дійшли до станції метро на вокзалі Нью-Делі, а звідти на метро близько пів години — і ми в аеропорту.
Стоячи в довгій черзі, дивувалися, як же все-таки багато часу з’їдають перельоти…
Летіли ми лоукост-рейсом, у літаку не годували, зате долетіли швидко й вчасно.
Аеропорт у Катманду зовсім невеликий. Зате для тих, хто отримує візу по прильоту, стоять дуже класні нові термінали. Він уміє сканувати паспорт, заповнює частину даних автоматично. Сам фотографує тебе і видає квитанцію, з якою потім отримуєш візу у віконці — не треба мати жодних додаткових фотографій і заповнювати анкету вручну.
Біля отримання багажу була неймовірна тиснява — складно уявити, що буде коїтися в цьому аеропорту, коли тут стане більше туристів….
При виході з аеропорту нас оточили таксисти. Грошей за те, щоб довезти нас до Тамеля, району, де знаходився наш готель, вони хотіли немалих (близько 6 доларів, а їхати там зовсім недалеко). Один добрий непалець підказав, що можна дістатися якось автобусом. Ми пішли шукати автобусну зупинку, яка розташовувалася ліворуч від входу в аеропорт, зовсім близько. Сіли в автобус, водій підказав, коли вийти. Поки їхали в автобусі, одразу ж кинулося в очі чисте повітря на вулицях — на узбіччях практично не було сміття, було навіть чистіше, ніж в Україні. А після Індії здавалося, що тут кристальна чистота.
Пересіли в маршрутку. Маршрутка довезла нас кудись, потім висадила, і ми пішли пішки. До Тамеля було не дуже близько, Вовчий ніс наш ще один рюкзак, тому був не дуже задоволений. Я вже пошкодувала, що ми вирішили економити на таксі….
Готель ми шукали замучилися, точка в навігаторі у нас була чомусь неправильна. Але, як відомо, язик до Києва доведе, з горем навпіл таки знайшли.
У Непалі проблеми з електроенергією, тому вдень навіть у Катманду немає електрики. У більшості готелів і ресторанів є електрогенератори — тож світло в готелях є, а от розетки в готелях дешевого класу не працюють.
Поселившись, ми пішли гуляти по Тамелю – раю для шопоголіків. Тамель – це туристичний центр у Катманду, тут, мабуть, найбільша концентрація готелів різного класу, гестхаусів, сувенірних крамничок, ресторанів.
Тут продається величезна кількість речей, починаючи від усього, що тільки може стати в пригоді в горах, і закінчуючи книгами Ошо. Дуже багато красивих речей, сумок.
Забрели в якийсь провулок і знайшли забігайлівку для місцевого населення – там їли непальці, вирішили, що місце підходяще та й ціни невеликі – замовили фірмові непальські «вареники» момо і суп. Усе було дуже смачно, а порція супу просто величезна.
Наївшись до відвалу, продовжили досліджувати Тамель. Тут продається дуже багато підроблених речей для туристів – штани, куртки, термобілизна – але підробки на вигляд непоганої якості й коштують значно менше за свої оригінали.
Непальці набагато приємніші за індусів – зовсім ненав’язливі. У магазині із задоволенням відповідають на запитання і допомагають. Але при цьому зовсім не напружують і нічого не нав’язують – після Індії було так приємно – просто зайти в магазин і спокійно роздивлятися речі.
Увечері в готелі було холоднеча. Але тепла ковдра трохи рятувала ситуацію.
