Перша подорож до Індії, січень 2015

День 20 28 січня

Удайпур-Чітторгарх

Перша подорож до Індії, січень 2015

Маршрут

Вранці виїжджаємо з Удайпура. Виселяємося з уже полюбленого нам готелю з гарним видом на озеро. До автостанції вирішили під’їхати на тук-туку, тук-тукер трапився якийсь дивовижний: по-перше, не торгуючись повіз нас за 40 рупій. По-друге, зовсім нікому не сигналив дорогою, тут це просто неймовірно.
Автобуси до Чіторгарха відходять кожні пів години, ми вдало приїхали просто до відправлення. Купили квиток і застрибнули в автобус. Їхали 2,5 години.
Висадив нас автобус недалеко від готелю і залізничного вокзалу. Містечко мені одразу не дуже сподобалося. Якеся надто вже забите, купа жебраків босих дітей і нетрі.
Готель виявився теж похмурим. У ньому зараз роблять ремонт, кімнати старі й страшнуваті. Ми переглянули три номери й вибрали більший із балконом. Потім виявилося, що в ньому не ловить вайфай, довелося перебігти в інший номер, менший і без балкона — зате з інтернетом.

Настрій був якийсь дивний, Вовчий навіть сказав, що я втрачаю титул мандрівника. Мене лякала перспектива провести в Чіторгарху навіть пару днів. Раніше виїхати ми не могли, готель уже був оплачений. Після яскравого барвистого туристичного Удайпура Чіторгарх здався Богом забутим місцем, де не ступала нога туриста.
Крім того, до форту з міста було 6 км, які в Індії подолати пішки дуже складно. Тому ми навіть у форт не могли піти погуляти — вирішили поїхати туди на тук-туку завтра зранку і провести там весь день.

Було лише 2-га година дня. У готелі сидіти було холодно й голодно, і ми вирішили вийти на прогулянку та розвідати обстановку в місті. Куди йти було не зовсім ясно — рушили до залізничної станції. Біля залізничної станції пожвавлення — тут продають фрукти, смажать пиріжки й варять чай. По дорозі трапляється досить багато готелів, на вигляд красивіших за наш. У два з них зайшли поцікавитися ціною — ціна вдвічі вища за ту, за якою живемо ми. Після залізничного вокзалу люди й цивілізація поступово закінчуються — залишаються тільки бродячі пси, вирішили не випробовувати долю й далі не йти. Повернулися до залізничної станції, купили пиріжки, які продавець буквально щойно посмажив. Купили банани, печиво про запас і вирушили трапезувати в номер.

Завдяки інтернету час до вечора пролетів швидко.

Близько 8 вечора пішли вечеряти в ресторанчик, який розвідали вдень — навпроти залізничної станції. Ресторанчик виявився дуже приємним, після нашого приходу в нього набилася купа народу — всі індуси, але дуже культурні й приємні люди.
Ми замовили 4 види різних коржів і вже полюблений нам палак панір — шпинат із сиром.
Роті (Roti) — це такий круглий корж невеликого розміру, робиться з бездріжджового тіста з борошна грубого помелу. Смажиться на сковорідці. Ми зазвичай завжди їх замовляємо, тут вони виявилися дуже смачні.
Паратха (Paratha) - корж розміром побільше, але теж, як і роті, з бездріжджового тіста і смажиться на розігрітій сковороді.
Кульча(kulcha) - корж із дріжджового тіста з пшеничного борошна вищого ґатунку, печеться в печі тандурі.
Наан (Naan) – теж корж із дріжджового тіста, який печеться в тандурі. Раніше ми їли наан, він дуже схожий на лаваш. На відміну від роті, які дуже тоненькі, як млинець, наан — це щільний товстенький корж.
Правда, в цьому ресторані вони всі мало відрізнялися один від одного і чомусь роті були найсмачніші.
Наївшись коржами й шпинатною підливою, ми пішли додому.

Побачили весільну процесію. Жінки несли ліхтарі, за ними їхав електрогенератор, а в центрі процесії на троні сиділи, мабуть, молоді.
До вечора в номері холоднеча посилилася. Ми питали про обігрівач, ціна за оренду якого 400 рупій (130 грн) нам зовсім не сподобалася…
Вовчий придумав зробити грілки й спати з ними. Ми спорожнили дві 2-літрові пляшки води, налили туди гарячу воду з бойлера. Вовчий добряче загорнув пляшки в рушники — і вуаля, теплі грілки готові. Спати з ними було дуже приємно. Дивовижно, що тепло вони зберегли аж до ранку.