У місті ми вже обійшли всі вулички й закутки. Цілий день валяємося в номері. Вовчий вчить англійську, а я нарешті трохи доробила наш сайт, тож тепер сиджу додаю щоденник в інтернет і відбираю фотографії.
Фотографії на цей фотоапарат виходять якісь погані, зовсім не передають справжньої краси. І фотографувати я наче намагаюся багато, а все одно, наприклад, красивої фотографії джайсалмерського форту так і не знайшла… Ну й гаразд, головне, щоб уся ця краса й відчуття казки залишилися в мене в пам’яті. А фотографії — це так, для освіження пам’яті й для історії. Із дзеркалкою по Індії подорожувати неможливо, тим більше, якщо їхати надовго і так часто переїжджати, як ми.
Вийшли перекусити вже в знайомому місці смачними смаженими пиріжками.
Я відчуваю, що вже звикаю до Індії. Це і добре, і погано. Мене вже не лякають корови, що йдуть дорогою, я вже не дивуюся бруду й смороду. Цікаво, коли мене перестануть дивувати їхні казкові палаци й форти…
Замість вечері купили дві пляшки пива і чипси — небачена розкіш для Індії, адже пляшка пива 0.66 тут коштує від 110 рупій (35 грн) у спеціалізованих магазинах.