Загалом, знову з таким собі настроєм пішли у форт. Хоча, по правді кажучи, тут дуже красиво. Навколо гори, і на кожній горі — довгі захисні стіни, ніби вони виростають із гір. А сам палац Амер — дуже красивий, золотистий будинок вражаючих розмірів. Тут же дуже мальовниче озеро, сад, кам'яна доріжка до палацу і до форту на вершині гори — над палацом.
По дорозі до форту кажу Вовчому:
- Мене страшенно бісить індуси. Вони зовсім не відчувають дистанції.
- Та це правда, я ось теж це помітив, поки ми в автобусі їхали. Зайшла тітонька і давай штовхатися, думав, вона хоче сісти, відійшов трохи, а вона просто стала впритул переді мною і все.
- Угу, точно, це я і мала на увазі. От тільки що ми стояли біля стіни, пам'ятаєш? Підійшов якийсь мужик, став поруч і давай щось кричати своєму другові. Ну чого так близько до мене стояти? Місця ж хоч відбавляй. Погано це, виходить, ми зовсім не навчилися терпимості за цей час….
- Та вже, важко по Індії більше місяця подорожувати. Одна справа на Гоа сидіти, релаксувати. А в нас із тобою не відпочинок виходить, а суцільні випробування на міцність.
- Угу, випробовуємо межі наших можливостей. Це все великі міста виснажують. Раніше такого не було.
Так дійшли до входу у форт. При вході у форт стояла зручна лавочка в тіні, ми сіли на неї. Вовчий вирішив повчити англійську, а я просто спостерігала за навколишнім світом, за мавпами, які стрибали по стінах, за кабанчиками, які намагалися відшукати в смітті щось смачне, за відвідувачами. Просиділи ми так, мабуть, пів години, а потім усе-таки вирішили відвідати форт.
