Перша подорож до Індії, січень 2015

День 5 13 січня

Джайсалмер-деревня Kudagarh-піщані дюни Сема-гробниці Bada Bagh

Перша подорож до Індії, січень 2015

Маршрут

Спати в Індії з моїм чутливим сном досить складно. Прокинувшись серед ночі, дуже складно заснути знову. Загалом в Індії навіть уночі багато всяких різних звуків: то собака загавкає, то заспіває . От і сьогодні серед ночі довелося знову скористатися берушами, щоправда вони зовсім не набагато приглушують звуки. Через безсонну ніч встати о 8 ранку виявилося завданням не з простих.
-Ухонь, у тебе попереду така подорож, а ти спиш ,– чую крізь пелену голос Вовчого.

Попили кави, вкотре дивуючись, як можна їздити без кип’ятильника, і вирушили брати напрокат мопед, який ми вчора забронювали.
Хочемо поїхати в пустелю на мопеді, побачити піщані дюни Сему.

Поїздка до цих дюн і катання на верблюдах - одне з головних розваг туристів у Джайсалмері. Кожен готель обов’язково запропонує вам поїздку до дюн. У нашому готелі нам теж запропонували таку – коштувала вона на двох, з ночівлею в пустелі, ні багато ні мало – 3000 рупій (750 грн). Ми вже навіть майже зважилися поїхати, але вчора ввечері, повертаючись до готелю, побачили, що напрокат здають мопеди, і зайшли дізнатися ціну…
Виявилося, мопед на день коштує 500 рупій (125 грн). А ще на мопеді самостійно можна побачити більше.
Чесно кажучи, ми довго не могли вирішити, що ж краще: організована подорож з ночівлею в пустелі чи самостійна подорож на мопеді з ночівлею в готелі. Зрештою мопед переміг, і ось тепер ми за ним ішли.
Мопед нам дістався непоганий, досить новий. До речі, нам його дали без прав, бо їх ми забули вдома (господарі обіцяли, що проблем із поліцією не буде).
А в заставу ми залишили красиву заламіновану копію паспорта, підготовлену в Києві спеціально для таких цілей. Страшно віддавати в заставу справжній паспорт.
Заїхали на заправку, залили повний бак бензину (1 літр коштує 60 рупій, 15 грн).
Дорога через пустелю більш ніж нормальна, широка, покриття хороше, без ям. Транспорту небагато, їхати приємно, тільки холодно. Ще зранку затягнуте хмарами небо так і не розвиднілося.
Ми вже не вперше помічаємо, що на мопеді набагато холодніше.
До дюн 40 кілометрів, здається, не так уже й багато, але для мопеда - відстань чимала. Щоправда, він досить жвавий, їхали ми приблизно 50-60 км/год.

По дорозі заїхали в покинуте село Kudagarh, вхід коштував 60 рупій за двох+мопед. В інтернеті пишуть, що 200 років тому село процвітало, хоч і сплачувало непомірні податки Джайсалмеру. Але злий і владний прем’єр-міністр із Джайсалмера поклав око на дочку старости в селі. Вибору у дівчини та її сім’ї не було, і рішення треба було приймати протягом одного дня. Так за ніч усі жителі села покинули його на знак протесту. Куди вони пішли, так ніхто й не знає й досі….
Зараз село являє собою зруйновані стіни будинків і два відновлені храми в центрі. Загалом мені сподобалося, ми трохи погуляли околицями, бачили покинуте кладовище серед пісків.

У селі до нас підбігла дітвора, хлопчаки років 10-15. Почали вчити вітатися по-індійськи, щось кричали навперебій, просили 10 рупій. Обступили досить щільним кільцем, ледве вирвалися. Коли зрозуміли, що з нас користі немає, розбіглися, а один залишився і почав водити нас по храму та відновленому будинку. Показував, де кухня, де підвал. Шкода, зовсім не розумів англійською — так і не вдалося дізнатися, де він живе і скільки йому років. Наприкінці «екскурсії» дали хлопчині 10 чесно зароблених рупій. І поїхали далі.

Ми заїхали в село Сема, воно за пару кілометрів далі від самих дюн. У Семі було повно народу, навіть не скажеш, що це в серці пустелі. Усюди стояли натовпи індусів у чалмах. І жодної жінки. Де вони їх ховають?
Випили чаю, пошукали їжу — але так і не знайшли нічого, з’їздили вглиб села, побачили, як тут люди живуть. Жінок тут ховають, вони носили воду з колодязя.
Поїхали назад до дюн. Їх видно просто з дороги — піщані пагорби з меншою кількістю рослинності. Однак ці дюни зовсім не такі, як малює нам уява з картинок. Зупинилися знову випити чаю, хотілося їсти — перекусили печивом. Чай готував син мужичка, він почав нас розпитувати про те про се, потім запропонував покататися на верблюді. Вовчий раптом каже:
-Все, я піду кататися на верблюді зараз.
-Ти ж казав, що найменше хочеш кататися на верблюді
-Ну так, а тепер ось захотів. Такий мужичок приємний.
Мужичок і справді виявився дуже приємним, ненав’язливим, спокійним.

Після чаю осідлали одного верблюда на двох і вирушили в путь, углиб дюн. Чоловічок обіцяв, що пройшли ми 2 км, ходили ми недовго, близько пів години. (Прогулянка коштувала 200 рупій за двох)
Їхати на верблюді не страшно, досить прикольно. У якийсь момент починаєш рухатися в такт його рухам. Щоправда, мабуть, за пару годин утомишся.
Дюни, на жаль, дуже брудні. Чоловічок розповідав, що далі, якщо пройти вглиб, є дюни красивіші й чистіші. На вигляд чоловічкові було років 70, виявилося всього 52 (а верблюду 10 років), у нього є два сини і 4 дочки.

Після дюн вирішили заїхати до комплексу королівських гробниць Bada Bagh. Не очікуючи нічого особливого (ми навіть нічого толком не читали про це місце і не пам’ятали фотографій), були вражені красою та мальовничістю місця. Багато гробниць у вигляді різьблених башточок із куполами вишикувалися на пагорбі. Ми переходили з однієї гробниці до іншої, розглядали орнаменти, насолоджувалися умиротвореністю місця (туристів майже не було).
Потім поїхали додому. Хотілося пива, дорогою заїхали до крамнички з написом Beer (алкоголь в Індії продається лише у спеціальних магазинах). Ціна на пиво вбила наповал, 110 рупій (27 грн) за пляшечку пива здалося забагато, поїхали ні з чим.
Без проблем здали мопед і забрали фальшивий паспорт. Вечеряли на терасі нашого готелю, індійськими коржами з підливою з баклажанів, з видом на красиво підсвічений форт.